Краплина сірості будинків, труб, машин і натовпу. Любов — на грані.
З асфальту душ скоріше б змити свіжий бруд палких зневоднень!
Не страшно, як до дрижаків проб’є сніжок на кахлях в ванній.
Готельне світло (штука штучна) запалює (таке ж) кохання.
Ще не минулась мить холодної війни. Холодний душ. Холодний.
Ми — наче тінь голодної стіни. Голодний крик. Голодний…
Немов протест супроти тих, хто у прогресі. Мов — божевільні.
Мов хижі звірі у берлінер зу, розділені парканом правил.
Між нас лежить, колись велична й непохитна, стіна Берліну,
Уламками забутої війни, сюжетами агітаційних кінофільмів…
Але у сни про свіжий смог, про добру жерсть, про невагомий гравій,
Здригаючись в глибокому екстазі, лізе день — дев’ятий травень.
Із темних кінозалів, розлетілися пташки, потріпотіли віями і крилами.
Із Трептов-парку — долинає зойк — про радість. Крик про гордість…
Чиясь душа, зґвалтована на лавочці, спадає неб’яними схилами
На води Раммельсбургу, немов масним, багряним килимом.
Цю неповторну ніч — транслюють на ТВ, до ранку аж… а потім —
Приходить сірий день. Як і завжди. Як і напередодні…
Ми тільки тінь голодної стіни. Голодні...