Ми ніби вже так багато знаємо про другу світову війну... але все ж це далеко не все! Казімєж Мочарський як справжній патріот своєї Батьківщини (Польщі), воював у рядах армії Крайової. Воював за визволення поляків від фашистів, але більшовики перехопили першість «визволителів», тож повстанців поляків визнали ледь не прибічниками фашизму. Тому другого вересня 1949-го року автора книги запроторили до в’язниці, де він втрапив у одну камеру з жорстоким генералом СС, командувачем СС і поліції у варшавському дистрикті та ліквідатором варшавського ґетто – Юрґеном Штроопом.

Штроопа через кілька років засудили і стратили, а Казімєжу Мочарському повезло більше – його хоча й засудили до смертної кари, але не виконали присуду, саме тому ми й можемо читати його частково мемуарну, частково публіцистичну, а частково навіть щоденникового типу працю.

Книга має навіть дещо популярного характеру, тому що це не збірка сухих матеріалів і документів, які відображають динаміку війни, це зібрання розповідей і розмов людини, що безпосередньо діяла під час війни, людини, яка на момент розмови була живою і ця риса притаманна і тексту.

Видання не містить ілюстрацій, але вони там і не доцільні, палітурка виконана вміло і доречно. Єдиний сумнів виникає стосовно величини тиражу (1500), тому що не зважаючи на певну популярність викладу все ж є не така вже й велика кількість людей в Україні, яка так глибоко цікавиться тематикою другої світової.