Реальність
Mari4ka — 16/06/2009 - 10:21
І в сновидіння приходить до мене янгол. Він являється, і, розбиваючи на друзки несуттєві стереотипи, чекає моєї відповіді. Слідує моїми світами, не дозволяючи зосередитись, забути про те, що він – тут, поряд і чекає ні на мить.
Зникає почуття страху, випаровується тривожність і ніхто не здатен втиснутись бодай словом у наш простір.
І я знаю напевне, що завдячую цим божевільним спокоєм тільки тембру його голосу і шоколадному золоту тих очей, які, побачивши хоч раз, приречений пам’ятати до передостаннього стуку серця.
І жодна завіса не зупинить його. Янголи не губляться в ранковому тумані, і, тим більше, не заплутаються у твоїх думках. От і він, спонтанно перегукуючись зі струнами знечуленої душі, точно вгадує потрібний саме зараз акорд, із розумінням усміхається – і тільки. Мовляв, я такий і є. І життя не заміниш, як бібліотечну книжку. Тільки тут і зараз. І я дочекаюсь.
І хочеться стояти на голові, ходити на руках, борсаючись у вечірніх ароматах квітів, хочеться тонути у променях сонця, що сходить, підкорити ще одну вершину, або просто зникнути… А він усе одно залишається – такий же усміхнений, стоїть, не ховаючи руки за спину і чекає.
І що я можу ще відповісти?..