Відтинки часу, витинанки слів.
Синиці в жменях
снилися лелеки.
Дев’ятий вал, – дев’яте із життів,
дороги в сутінь
довгі та нелегкі…
Важка корона. Ти її хотів?

Вогонь спокуси душу пропече,
загоїть рани перекисень часу…
Усе минеться.
А чого ж іще?
В ім’я отих, кому не буде спасу,
вуаль жалоби
ляже на плече.

Латки на грудях.
Латані світи.
тонкі пасажі у тонах карміну…
навіки ми зреклися суєти,
а долю нам призначили незмінну, –
терновим полем
гони перейти.