1
В країні жінок із тілами кобил,
Що тягнуть сімейну підводу.
На ніжних потилицях терпне пил,
їх за працьовитість хтось полюбив
Тут мало цінують вроду.

Кидаються з зойком «Ура! Мужик!»
На першого ліпшого дурня.
А потім свій злий розпускають язик:
П’яниця… пропащий, до мене не звик.
Та я не така вже й красуня.

2
В країні, де люблять жінок за красу,
В дружини беруть ту, що вірна.
Забувши про те, що любов і є суть,
Цицькастих ледащиць до ліжка несуть.
Пред ними встають на коліна.

А потім, оговтавшись після забав,
Чекають цицькасті розлучень.
Коли з мужика повиходить запал
Постане питання: «кого хто тягав?»
Збагне, що в коханні він учень,

А вчителька знову дала по зубах,
Бо вкотре запав ти на форму,
Забувши про те, що у гарних тілах
Під милим обличчям ховається страх
Прокинутись вранці потворою.

3
В країні, де є вимираючий вид,
Що зветься чоловіками.
Йому вже не вистачить часу як слід
Залишити якісний, сильний послід -
Наркотики знищують плани.

Мужчини, втрачаючи зміст і вагу
Із криком тікають у себе
А жінка все тягне на власнім горбу:
Мужа, роботу, сімейну гарбу.
Ще й крила розпушить, як лебідь,

І хоче літати, та тіло – не те
Та годі чекати підтримки…
П’янючого мужа додому веде,
Бо щастя жіноче занадто просте -
Сім’я (чоловік і дитинка).