Намалюю цидулку червоним маркером
тринадцятим вітром відішлю
подалі
від генетики, моди та супермаркетів
і картоплі, впареної на
тефалі

вбережу себе від чудес рафінації
від сезонів дощового
клофеліну.
триматися логіки - немає рації
просто вижити. за ту, нову,
людину.

яка збудує світ в інакшому вимірі,
допоки Земля дійсно не зупинилась.
адже динозаври насправді не вимерли, -
поступились прогресу
і крокодилам.

Адже небо так часто близьке до фінішу.
задихаючись випарами
отрути.
і колись неодмінно, напевно вирішить -
так не мусить, не має,
не може бути.

Намалюю цидулку, аби покаятись
за ридання вбивць та за прокльони
вбитих.
і зупинити грядущий апокаліпсис...
або, принаймні, вас - чи себе
спинити.