Збірка: Момент істини
Веселка... То мов шлях від буревію
До сонячного лагідного дня.
І я тоді немов солодко млію,
Немов по ній моя душа гуля.
Ступає з неспокійних днів тривалих
Що крок - то вже до впевненості ближч.
І сонце з ніжністю її торкає...
Й вона від того як не крок, то вищ.
В блакитні очі неба заглядаю,
Шукаю правди... В кого ще спитать?
Вже більше ні в кого: я у всіх питала...
І йду тепер веселкою гулять.
Ще крок: то жовта, то зелена стежка,
А потім вже блакитна й синя путь...
Неначе не веселка, а мережка
Нагадує мені згадать... забуть...
І я заплющу сині очі неба,
Закрию сонце. Виведу зірки...
Запрошу місяць (щоб не бачив Феба).
І намалюю веселкову ніч!
Чому веселка ніччю не буяє,
Адже вночі теж іноді дощить?
Можливо, бо вона про ніч не знає?
І як без того в світі можна жить?
08.05.2009