Східний чарівник
Ihor Zubrytskyi — 16/11/2007 - 16:10
Серед сяйва всіх хвилин
я чекаю найяснішу.
У ту мить весь часу плин
зупиняється й у нішу
він провалюється геть.
І стою закам*янілий,
усе плине ледь, ледь, ледь.
Став я зрячий і сп*янілий.
Бачу йдеш ти повз квітник,
Вітер профіль овіває,
Наче східний чарівник,
враз з*явився й вже зникає.
Ти підходиш, усміхнулась,
маленькими кроками
по зв*язкових дротах
бентежила душі героїв
в книжках
шукала майбутнє
у душах людей
які потопали
у світлі
ідей
не було
не бачили
але хотіли
плювали
топтали
а потім летіли
здавалось що риби
та крила росли
діагноз:
ви мабуть духовно зросли
02.2007
До Франка
Оленка Сумненька — 14/11/2007 - 10:31
Каменяре наший! До тебе звертаюсь
В тебе патріота поради питаюсь
Як же врятувати Вітчизну рідненьку?
Підвести на ноги Україну неньку?
Поглядом суворим ти поглянь із неба
Бо, сумним нащадкам поміч твоя треба
Слово гострокриле вийми із кишені
І думки розумні кинь нам, хоч по жмені
Щоб змогли державу із колін підняти
Великий Каменяр
Оленка Сумненька — 14/11/2007 - 10:30
День був серпневий спекотний надворі
У Нагуєвичах чудо звершилось
На українських безкраїх просторах
Нова могутня людина з’явилась
Іваном його нарекла рідна мати
Тихо пісні йому на ніч співала
Батько устиг сина в школу віддати
Та рано кістлява до себе забрала
Юнак досить добре пізнав всю науку
Львову
Оленка Сумненька — 13/11/2007 - 13:00
Величні споруди сягають у небо
Старі монументи трагічно стоять
Ніякого міста мені більш не треба
Бо хочу у Львові свій вік коротать
Бруківкой по вулицях тихо тинятись
Й губитись у тих лабіринтах вузьких
Я мрію і хочу у тому зізнатись
Що більше не зможу прожити без них
І чути навколо ту мову кохану
Стану я
Оленка Сумненька — 13/11/2007 - 12:59
Я закрила очі на своє життя
Й полетіла тихо в темне небуття
Ти мене не спиниш, не зупиниш й край
Краще вже до іншої приязнь відчувай
Я вже стала інша, чиста мов вода
І душі, і серця в мене вже нема
Я мов гарний лотос кличу всіх зірвать
Та нікому в світі мене не дістать
Я лечу в повітрі зірваним листком
Ти – це Ромео...
Оленка Сумненька — 13/11/2007 - 12:59
Ти – це Ромео
Я Джульєтта
Трагічні наші почуття
І душі наші
Мов ракети
Покинуть станцію життя
І будуть поряд
Разом в небі
На світ нікчемний споглядать
Й про все що хочеш
Все що треба
У Бога зможем запитать
І хай всі плачуть
Хай ридають
Бо ми пішли з цього життя
Хай все на світі проклинають
А ми летим у небуття
Подорож
Оленка Сумненька — 13/11/2007 - 12:57
Порину в океан свого кохання
І заховаюсь від земних турбот
Співатиму там пісні я до рання
Жуватиму засохлий бутерброд
Напишу вірш про гарні твої очі
Що мають тон змутнілого вина
І буду до самої ночі
Писати в смс тобі слова
Знайду частинки відчаю у мулі
І сліз, які у мушлях заховались
Махну рукою стиха я акулі
Патріотизм
sashenika — 12/11/2007 - 10:31
Я люблю свою країну,
Не патріотів, а людей,
Які борються щосили
За щастя всіх своїх дітей.
Я не люблю людей з трибуни:
«Я украінєц! Я казак!»
А по людським життям він суне,
Як броньований той танк.
І вже калина кровоточить.
Від страждань зігнувся герб.
А земля героїв хоче,
Посила за ними смерть.
ДЛЯ ДОНЕЧКИ
Сонце похмуро в вікно заглядало,
Шибку замерзлу теплом зігрівало,
Малюнок морозу, розтаяв увесь.
Та раптом, сонечко зникло кудись,
І небо насупивши брови мовчало,
Рота відкрило, посипався сніг.
“Мамо, дивись” – закричала.
“ Тс-тс” – тихо сніжинка сказала,
Опустившись на руку її.
***