Притча про сержанта
Курінний — 2/04/2011 - 19:50
Сержант міліції одразу накинув оком на молоденьку продавщицю з кіоску, раніше там торгувала товста тітка, то сержант лише нагинався до віконечка, брав законну свою пачку сигарет і йшов, а це… Ні, тепер він не квапився: зазирне, пожартує, скоро й на пластяночку кави набиватися почав і нічого, запрошувала… Протискувався до напівтемного простору всередині торгової точки, чіплявся на вузенького дзиґлика в кутку, брав каву й заходився будувати далекосяжні плани…
Притча про масажистку
Курінний — 27/03/2011 - 18:11
У санаторії для „спинальників“ була масажистка. Щодня вона приходила на роботу і м’яла, м’яла, м’яла покорчені поліартритом суглоби, перекривлені хребти та кволі ніжки прип’ятих до інвалідних візків пацієнтів.
Масажистка не любила хворих. Вона мріяла працювати в спортивній команді, мріяла відчувати під пальцями не напівмертву плоть недужих, а живі набучавілі м’язи, яким тісно під тугою здоровою шкірою. Щороку масажистку нагороджували нудними грамотами за гарну роботу, а вона мріяла отримати грамоту за участь у підготовці чемпіонів.
Словом, а не хлібом
Тетяна Рубінська — 22/03/2011 - 16:29
Джентілі Антоніо. Хліб і вода: Практичні поради на піст. – Львів: Свічадо, 2011. – 168 с.
КЛАПТІ БЛАКИТІ...
Lana — 26/07/2010 - 10:26
На капищі ночі жертва,
Залита галактики гелем,
На теплій землі роздерта,
Модифікована жаданим геном.
На тілі її розятрені стигми
Недотичних уст поцілунків,
Тортути вчиняють рими,
Кнутами хляскають лунко.
Жадає жертва жорстокої,
Безжальної гідної страти,
Відлік часу міряє зорями-
Бо їй іншого вже не знати.
В очаї її світло сказилося,
По тілу стогін пробіг,
Серце уже не билося,-
З нього виріс Петрів батіг.
Не топчіть його, чуєте, чуєте,
Дайте спокій її душі,
Постолами ноги узуєте,-
Так легше із світу іти.
А на ранок - мов клапті неба -
ПРИТЧА ПРО ГРІШНУ НІЧКУ І БЛАВАТКОВУ СТРІЧКУ
Lana — 23/06/2010 - 00:49
ЗаслОню фіранки,
Най від світу не грішно,
РозкурЮ чебреці торішні,
Жеб відлякати світанки,
Хрест сховаю за піччю,-
Бути нам втрьох із ніччю.
А далі , як в ПРИТЧІ:
Впала на стіл карта піка -
Віддаватися любому,
Стелити коханням йму,
І стати му як жінка
На ніч тілько єдну.
Блаватну стяжку -
На волосся, жеб ся не вило,
Двері зіллям завиню,
Най би вроків не впустили,
Зі студні води набЕру,
Жеб нею ми ся студИли.
Обрусом новим стіл накрию,
Та немаю, що їсти,-
Я нині невІста,-
Бути твоїм метеликом…
Анастасія Грім — 24/03/2010 - 10:42
Дурна була ідея – бути твоїм метеликом. Це я зараз, б’ючись тоненькими, як твоя совість, крильми, розумію всю абсурдність моїх дій і власне приниження. А тоді… тоді все видавалось простим та доступним…
Я пам’ятаю як вперше тебе побачила.
Був теплий літній день. Сонце обпікало своїм промінням так, як тільки може обпікати дотик коханої людини… Я, товста зелена гусінь, спокійно собі ніжилась на червонобокому яблуці, безтурботно підставляючи сонечку своє тільце. Аж тут почувся хрускіт гілочки, під впливом чиєїсь руки яблуко почало рухатись, і через пару секунд на мене дивились твої зелені очі.
Жив якось один дядечко
Xmara — 17/03/2010 - 19:44
Жив якось один дядечко. І цьому дядечку дуже подобалися молоді дівчата. Точніше навіть не молоді дівчата, а молоденькі. І навіть не молоденькі дівчата, а маленькі дівчатка. Йому хотілося доторкатися до них, гладити, а далі навіть сказати страшно. У нього була дружина і троє дітей. Але всі три – хлопчики. І він захотів, щоб народилася дівчинка. Але у нього знову народився хлопчик. А потім ще і ще. Так народилося у нього аж дванадцятеро хлопчиків. Це до вже наявних трьох хлопчиків. А це клопоти, турботи, а потім відразу і стрес. А час спливав.
Мета всього життя
serro — 15/02/2010 - 23:54
Його завжди дратували сірі бетонні шви, що ховають дірки на панельних домах «ситого» часу. Завжди кортіло щось із цим зробити, с самого початку осмисленого життя, він не переставав думати як розібратися з цією бідою. Поки всі діти спокійно собі гралися презервативами з водою, викурювали свої перші цигарки за гаражем дяді Валери, він стояв і дивився на ці кляті тріщини з видом якогось кубинського революціонера. Не з ким не спілкуючись, ні на що не звертаючи уваги, із сумом п'яниці в очах, він спокійно марнував своє дитинство.
Я вам цікаву притчу розповім.
Її переказав мені один знайомий.
Він стверджував, що людству факт відомий,
Коли сам Бог судив усіх – один.
Ти вкрав, обмовив чи убив кого,
А може, душу заздрощі здолали,
Враз янголи спускались на вікно,
Іти на божий суд тебе гукали.
У ті далекі і незвідані часи,
Побіля гір високих, аж до неба,
Жив чоловік звичайної краси,
З душею чистою, як вранці скибка хліба.
Він не грішив та інших научав,
Як чесно і відкрито в світі жити.
Та якось, чи то сам, чи біс його штовхав,
Взяв у сусіда глечик повний жита.
Той глек забули біля тину вже давно.
ЛЕГЕНДА ПРО РІЧКУ ПОБИВАНКУ
Валентина — 19/01/2010 - 14:21
ЛЕГЕНДА
ПРО
РІЧКУ ПОБИВАНКУ
(написана за народними піснями та легендами Шишацького краю)
Долиною та ярами
Тече невеличка,
Неширока, неглибока –
Незвичайна річка.
Береги її пологі,
Вкриті осокою.
Гілля верби похилили,
Плачуть над водою.
Хоч та річка, як струмочок,
Прозора і синя,
Та на луках біля шляху
Справжня господиня.
Тільки їй одній відомо
Чи в дощі, чи в спеку
Погукати на заплаву
Качок та лелеку.
Чи кружляти верболозом
Спокійно і тихо,
Чи розмити шлях-дорогу
Чумакам на лихо.
Тож боялись чумаченьки
Побиванку-річку.
Щоб вози не затопила,