Холодні східці –
Байдужий камінь.
Тіла гарячі,
Неначе пломінь.
„Геть зникніть звідси!” –
Викрикне пам’ять.
Хтось замаячить
І... в підсвідомість.
Руки реалій
Здавлюють горло,
Пси ідуть слідом
Бо ми — втікачі.
Все далі і далі —
У мрій тихий морок...
Ми рвемось із кліток,
Щоб зникнуть вночі!
Перелякані утікачі —
Rенегати
жорстоких
реалій.
АРХЕОЛОГІЯ ПОПЕЛИЩА
Консуело — 4/02/2009 - 14:23
Філігранно тонкі, неповторно розбещені риси.
Тут немає безкровних баталій сирого свинцю,
тут не плачуть за тим, втришиЯ проганюючи цю...
Майже-долі незіграні... Моляться майже-актриси,
записавши нащадків -
у спадок гнилому мерцю.
Животіння химер не обірветься сходом світила...
треті півні співають - за кадром котрої з картин?
Солом"яні опудала - з вітром один-на-один.
Вже не цокає стрілка, та часу вона не спинила...
Джин у пляшці помер,
та у горлі ще булькає джин.
У відбитках масних впізнаватимуть їхні культури,
та зустрінуться знову - у іншому де і коли -
...и вообще не бывает так, чтобы всё стало, как было.
М.Булгаков "Майстер і Маргарита"
Верне від необоротності
Холодна війна
Консуело — 13/01/2009 - 14:00
Втікаю з-під обстрілу...
дезертирую...
гине в облозі чужий Сталінград...
кров на долонях....
і все-таки - ВІРУЮ.
гордо сповзаючи в свій каземат.
Ні, непідкорена!
Ніч вертикалями
креслить мій всесвіт на сотні "тепер"...
Не королями - хрестовими кралями
хтось відігрався і знову…
не вмер.
Місяць уповні
в тринадцяту п’ятницю…
кличе мене до забутих імен,
б’є без вагань, з усією нещадністю…
Де тут васали і хто сюзерен?
Вижити треба.
А жити – як випаде…
між паралельністю давніх начал,
я принципово не вірю у випадок.
так чи інакше –
настане фінал..
Навпростець...
Catya — 12/01/2009 - 23:10
Навпростець крізь обпалене місто.
Сивий ранок - безмежно тихий.
Моя пам'ять - вільна і чиста -
Власноручно ламає віхи.
Мій далекий,трьохликий Боже!
Я вже знаю - вертатись не варто.
Все чуже,гострокутне,вороже,
І повсюди сніги...і варта.
Неприкаяність і скорбота
непотрібного автору вірша...
Я,можливо,дізнаюсь:хто ти,
Де я зайва і чим я гірша...
Хоррор святкове*
Ihor Zubrytskyi — 30/12/2008 - 20:12
*Дітям, вагітним та людям з хорошим настроєм читати не рекомендується.
Світ кружляє п’яний вальс,
Раз, два, три; ой; раз, два, три.
О Боже, швидше до перила донеси.
Пуста банальність… Хочеться на небо,
Але кому ми там такими треба?
Туман чи смог окутав Землю,
А я готовий через хмари мчати,
Та зупиняють вікон ґрати,
По вулицях тече нудна людва,
Один додати три й поділено на два.
На ринку продають святкові трупи,
Рубати хто гаразд й зі стажем,
Той з милістю й азартом скаже:
«Купіть ялинку, за тридцять гривень!»
Ага, куплю, а ти у мене слона бивень!!!
Розтушовані сутінки на полотні
Консуело — 29/12/2008 - 14:50
На розтріпаній чорній вороні
наді мною - невиспаний страх
гарячково кружляє впітьмах
прикладаючи дуло - до скроні.
Потемніли від часу скрижалі
замість істин - самі порохи
Переплутались навхрЕст шляхи
на зворотному боці медалі.
Запитання - зізнання нещирі...
Існування призначить ліміт
несвободи порожніх орбіт...
Перемірявши душу - на виріст.
Пораховано - перших і других
у шерензі забутих світів.
я - від чого? - ховаюсь на дні
паралельної небу яруги
Генделик. Гранчак. Грачі.
Консуело — 18/12/2008 - 17:32
Потрісканий лінолеум. Хрущовський гарнітур...
Вогонь, руками голими
мальований з натур.
Підводимось з-за столу ми -
зупинка... Перекур.
Нездійснені обітниці - пішли на ганчіркИ
Химерні ночі-звідниці
розпродали зірки.
Слова й тіла беплідні ці
У сутінках гірких...
Могили розпотрошено. Шукали... і знайшли.
У наймах - не за гроші ми -
піддАнці кабали.
Померли душі зношені
не знаючи, коли...
IT'S MY LIFE
Консуело — 10/12/2008 - 16:28
Прилипає до пальців розгойданий гнів
припадає пилюкою загнана совість.
Легіони невмиваних блудних синів
у консервних бляшанках сидять на засові.
... про вчорашнє сьогодні волає Бон Джові...
Попільничка штудерна руки Фаберже
переповнена пилом зітлілих галактик...
верховенство закону не згадують вже,
ухопивши зубами анархії клаптик.
Запікають холеру в фользі профілактик.
Долетіти б крізь бурі до сьомих небес,
доповзти б до джерел крізь гадючі намули,
не пустивши себе під конвеєрний прес...
Ні, не варто. Вдають, що не знали, не чули
не осли... а морально кастровані мули.
Чорна шовкова...
Catya — 8/12/2008 - 15:24
Чорна шовкова сукня...
Перли.
Шанель.
Червоне
в бокалі та на зап'ястку.
Мороз
дзвінкий,
мов ляпас.
Втомилась шукати.
Хоча б одне
заваляще
питання
на тисячі відповідей,
що розривають
свідомість
на сотні маленьких
білявок
у чорних шовкових сукнях.
Втомилася згадувати:
а що спочатку?
Що було перед червоним?
Порожній келих?
мармурово-невинний
зап'ясток?
У холоді б не боліло.
А зараз гаряче...
Твоїм сльозам набридло...
Вони потекли до неба
по склу,
залили твою стелю,
а потім - сусідів зверху...
Тобі набридло...
Ти потекла у келих...
Фатальна жінка.