правила дорожнього руху
...Ольга Мацо — 28/01/2010 - 20:16
зупинись!
світлофори не брешуть
червоне світло то на любов!
повір
і не заїжджай так далеко вперед
коли доля вмикає твої поворотники
дай задній хід
тільки не зловживай “поворотами ліворуч”
гальмуй
бо закрутиться в серці
і ласкаво запросить тупик
розвертайся
зустрічного руху немає
і немає кого обігнати...
вечоріє навколо коліс
тож вмикай свої фари для яснобачення
посигналь сам собі
бо колеса фортуни спускають...
тільки б вистачило пального
тільки б було що сказати
багажник пустий
STOP!
переїзд
МАЄМ ПІЛЬГИ
Lana — 24/01/2010 - 18:57
Ми маєм пільги жити в літі,
дивитися на сонце
через сонячні окуляри,
безплатно рвати по ровах ромашки
і плакати з дощами без черги,
ми маєм право ходити пішки
по місту і по сходах без ліфту,
дивитись на годинник,
усміхатись місяцю
і рахувати зорі скільки хочем.
ми можем спати у ночі,
а можем і не спати,
когось кохати, або так, кохатись...
ми можем пити воду , чи текілу,
якщо захочем й маєм гроші,
і можем жити доки-
наші пільги не вичерпаються
відерком срібним з криниці
буття і на зміну нам
прийдуть нові "пільговики"
і подивляться на НАШЕ сонце,
МИ-ФАРБИ ( ІМХО )
Lana — 21/01/2010 - 00:06
На мій скромний погляд, ми - фарби, прості акварелі,
Що жили у тісній картонній коробці, як люди у місті,
Серед інших таких фарб лілово-рожевих, похмуро-сірих,
Аж поки... Бородатий маестро згадав про нас, він великий маг,
Бо вміє змішувати різні відтінки.
Він торкнувся наших сухих душ пензликом м'яким із хвостика рудої білочки:
Синя і жовта плюс вода і закон дифузії нас змішав у зелений.
До слова, тоді була весна.
Ми стали стеблами квітів і бруньками,
З яких пробивалися липкі перші листочки.
Але нам не світило сонце, а просто лампа, настільна,
Мій внутрішній стан смаку лимона
Соком пронизує тіло
Погляд кружляє румбою
Разом зі смутком
Падаючи під ноги
Нещасним самогубцею
Небо своєю бісексуальністю дратує
Під цією невизначеністю
Крізь мене пролітають ешелони ностальгії
В їхніх вагонах так добре видно
Ці наївні кухонні маніфести
Непереконливу хоробрість
Малювання графіки майбутнього
На останніх сторінках зошиту
Під настирливі погляди
Чорношкірої красуні
Непомітно немов відволікаючи
З головою накриває цупка ковдра вітру
Історії розіп’ятих вулиць мовчать
Щось таке - 2
Ніна Яворська — 20/01/2010 - 18:02
не шукай в моїй пам"яті
радісних спогадів -
там зосталися
тільки осколки
розбитих тобою надій
не намагайся розгледіти
іскорку щастя
в моїх зелених очах -
в них так порожньо,
як на вулицях Ріо-де-Жанейро
в несезон карнавалів
не вчитуйся між рядки
моїх віршів -
відображеня твоїх думок
в них немає
не ходи за мною
назирці -
ти ніколи не станеш
моєю тінню
не спіши розвішувати
свої улюблені картини
на стінах -
ти ще не господар
в оселі моєї душі
не називай зірку
моїм ім"ям -
вона згасне ще до того,
як в Індії розпочнеться
Щось таке...
Ніна Яворська — 20/01/2010 - 18:00
Я - маленька піщинка
в безмежному сивому Всесвіті.
Пролітають повз мене
зірки - схарапуджені коні.
Я - дрібненька зернинка
в неозорому полі.
Загубитись так легко.
І так важко
тримати думки на припоні.
Я - загублена дівчинка
у твоєму безбарвному світі.
Повітряна кулька
в руках твоїх -
щось неймовірне.
Ти не віриш пророкам -
ні нашим, ні їхнім.
Ти виклик кидаєш
свавільним богиням свободи.
Я - сонячна птаха
в пустелі твого божевілля.
У темряві душ
ти блукаєш -
твій компас розбився.
Боюся тебе,
солодкого твого свавілля.
Сьогодні ти - хижий,
Ми помираємо одночасно
Ми помираємо
Під настирливий сум тротуарів
Під тужливі стогони китів
Котрих люди мають звичку називати потягами
Під навколишню байдужість
Яку заплели стрічками на вазонах
Це ідеальний момент щоб померти
На зло замаскованим поглядам долі
На зло вибитим зубам смерті
Ми знайшли своє райське бомбосховище
В котрому можемо голими вплітатися в інтер’єри
Однострій спалили
А розпізнавальні нашивки позрізували
Одночасно з сьогоденням
Залишаючи візерунки на тілі
Проте нас не хочуть відпускати
Танки навколишнього заполоняють вулиці свідомості
СУБОТНЄ ЩАСТЯ
Lana — 18/01/2010 - 01:38
Скрапленим щастям
насичене повітря
суботнього ранку,
коли не треба вставати
під будильник мобільника,
можна просто вимкнути слово"треба"
ввімкнувши "хочу"
забути,
що треба щось пам'ятати,
латати обіцянки,
лежати
і дивитися в квадратну стелю,
чотири на чотири і бачити
велику сіру пляму ,
схожу на контурну мапу
Європи,
це зверху сусіди вчора забули
кран закрутити і тепер на стелі
у мене Європа, "стара повія",
що нас не хоче,
а, може залити сьогодні,
сусідів знизу, цікаво,
що там в них вийде
на стелі пласкому екрані?
Піду, відкручу кран
і буду собі лежати,
Тиша
Є для мене своєрідним подразником
Вона асоціюється з холодом і темрявою
Вона куля пущена мені у коліно
Тому так хочеться цю рану зашити
Музикою розмовою
Заштопати
Якоюсь латкою спогадів
Телефони записані на шпалерах
Відсвічують неоном
Зимнього вечора
Стеля паралізує погляд
Лежиш прокажений тишею
Коли живеш на останньому поверсі
Перестаєш вірити у духів піддашшя
Зациклюєшся на тиші
На цій мерзенній повії
Тільки напрягає чувак
Котрий постійно просить водкі і варення
Називаючи мене Малим
Залишіть мені право на сповідь..
Ганнуся — 3/01/2010 - 18:05
Залишіть мені право
на сповідь…таку
щиру і таку..
жадану…
Коли просиш
пробачення за все, що
колись зробила
не так…
за всі помилки свої,
за всі мовчання,
за всі сльози
в опівнічній тиші, за
ненависть
і кохання,
за прокльони
і благання…
благання зрозуміти…
Коли просиш прощення
за своє життя..
і за свою невідворотну
смерть…
Коли просто
просиш прощення…
І ти не знаєш,
до кого звертаєшся…
ти стоїш
на колінах і постать твоя
зігнута..
тільки руки
притиснуті до обличчя,
ховаючи гіркі
сльози…
а крізь пальці до
задушливого