Чорна кава з вершками....
Ганнуся — 5/12/2009 - 13:44
Чорна кава
З вершками…
І сльоза на щоці…
Кава стає солонуватою…
Смак сліз
І вершків…
Гіркувато-солоний…
Але слiз ти більше
не відчуваєш…
Вони стали з кавою
одним цілим…
Як біль і ти –
нероздільні…
А щастя,здається,так
близько…
Достатньо лише
простягнути руку…
Але ти це собі
забороняєш…
Бо воно не твоє…
І,нехай,та інша не буде так
Його кохати,так
дорожити Ним,так
за Ним сумувати,
як ти…
Але ж Він
Поруч саме з нею…
Отже,це щастя належить
їй…
Цікаво,де він зараз?
Береш в руки мобільний…
«Може,хоч поговорю з Ним…
Стати вітром...
Ганнуся — 4/12/2009 - 22:45
Як завжди,сиджу уночі
Перед аркушем паперу
(обов ` язково, вирваним зі щоденника – така вже традиція)
На столі тремтить свічка,
У плеєрі грає меланхолійна пісенька,
пишу…
Кому?...
Куди?...
А головне: Навіщо?...
Та,яка різниця?!
Хтось,можливо,і прочитає…
А може і ні…
Комусь хочеться стати найкращим,
Комусь – першим…
Хтось бажає віллу і авто,
А хтось – спокійну і затишну хатину в селі…
А я хочу бути вітром…
Він вільний,
Він самотній серед натовпу,
Він сумний і одинокий,
Але такий швидкий…
Якби я була вітром,
Певне, була б холодним,
Багряна пляма в формі серця
Erla — 23/11/2009 - 00:42
Вино по вінця.. на столі
Багряна пляма. Форма серця.
Терпкими присмаками ночі
Шепіт рветься. Кричить.
Ні звуку. Тиша. Ніч.
Міраж мабуть. Поклич.
Поклич мене у сни. Цілуй.
Вуста і очі. До весни
Я хочу бути у віршах. Як
У обіймах. Не в листах.
Троянди. Чорна кава. Ти.
Чи може чай. І цукор
Зранку. Ніжність очей.
Порух руки. І музика. Лиш
Звуки чути. Затьмарення
Твоє. Моє. Легке. Не
Приторне. Солодким і
Гіркотою віддає. Букет
З нас двох. Ні не холодні
Сплетіння рук. І ніч
Очей. Що тонуть. Разом.
Безодня спокою. Зірветься з
Неба. Втоне в морі. Не бачити
Напевно
Прямую вслід за Ніцше
Мені видається що
Ти зашифрована у навколишньому
Фари пролетівшої повз таксівки — Твої очі
Такі світлі немов там танцють світлячки
Граючи на саксофонах
Скло розпростершого долоні супермаркету — Шкіра
Така ніжна і без недоліків
Гілля дерев нудних — Волосся
Після мовчазного душу
Тонкі трамвайні рейки — Губи в очікуванні поцілунку
Так
Ти зашифрована у навколишньому
Сто відсотків
Я прямую вслід за Ніцше
ЗАМАЛЬОВКА
Lana — 17/11/2009 - 20:41
Замальовка дня, передзимового,
Білим по сірому, сірим по білому,
Фарби по каменю, фарби по серцю
Розтікались патьоками,
Мокрими, бляклими і наляканими
Холодністю трафаретів,
Зроблених з рамок портретів
Криз, краматоріїв, оргій,
Які нас оточують, спрощують,
Пастеризують, лактолізують,
А потім утилізують.
Свічки посвячені, мають значення,
Блискавки будуть ламаним графіком,
Трафік нам прокладати угору
Для переміщення в зону безмежності,
Привидів душ виду гомосапієнс,
Мегаполісів жителів,
Бездушних полюсів Едему,
Мона вже там, де
Печалью усмішки на суму полотні
Вбити значить впізнати.
Ніж,холодний і важкий
Стає продовженням руки.
Коли кінець розшаровується і знаходить
Нові грані
Лишається вічність впізнання себе
В розплющених губах
Без посмішки,без здивування
Видих з полегшенням
Відпускаааю
Аби забрали птахи
Та донесли
До Моря.
Коли вбивця прокидається
Його пам’ять чиста
Квітки стулилися до наступного
Тіла.
Вони так тихо вміють падати
Хапаються руками за подоли
Чи за рештки повітря
Молоді,літні
Всі пахнуть травою
Водою
Розливаються,просочуються крізь шкіру
Я малюю красу, плету тонко і ніжно
Вичищаю землю від бруду
Декілька миттєвостей осенні
Ковальчук — 16/11/2009 - 11:19
Топоніміка слів
Іноді має цікаву
Географію
Переростаючи у побутовий шпіонаж
Недолугі намагання вести якусь подвійну
Гру
Бесіди плавно перетікають
Мов горілка в горло
Сумного авіатора
Радисти мовчки
Танцюють вальс
Я вистукую в такт
Подвійна гра
Побутовий шпіонаж
Топоніміка слів
Не видати себе
Не видати…
Моя люба Кет
Відстань наших телеграм
Збільшиться
Чи навпаки
Розірветься свіжою сорочкою
На тілі
Так що не зважай
Танцюй свій вальс
Моя люба Кет…
Ти вишукано відверта
Пестиш клавіші піаніно
Темрява космосу освітлює
Слова твоєї пісні залишені на ліжку
Піаніно і ти
Два елегантних інструмента
Я віддав би вкрадену цнотливість вітру
Привидам парканів
Щоб тіки навчитись
Визвучувати мелодію пристрасті
На твоїй шиї
Мовчання піаніно непорушне
Немов мовчання спаленого листя
Ти так вімєш красиво підбрати мелодію
До тиші
Яка є сестрою нашому мовчанню
Мелодію котра б говорила
Ось така тиша
Мяка наче свіжа трава
Мяка наче твоя шкіра зранку
Потім натискаєш ніжно щоб не зламати
Мені хребці
Мені боляче — кричало
Проте вона не думала відпускати
Зуби — маленькі піраньї
Смачно пригрілися
До тоненьких пальчиків
Дерева усмішкою гнилих стовбурів
Перегукувались опадаючим одягом
Дивись дивись
Ще одна зі своїми мріями…
Ще одне пусте помешкання…
Заспокойся маленька
Шепотіли п'явки
Заспокойся
Це й не так погано
Просто існувати
Вона продовжувала кусати
Аж поки червоною фарбою
Повітря не замалювалося
Такого світанку я
Ніколи не бачив
Бунт завжди правий
68 — 24/10/2009 - 17:30
Всім по Ісусу – щоб не боятись,
ввечері покаяння, вранці спасення,
(чи вранці покаяння, а на вечір – спасення),
наявність добрих вчинків
збільшує шанси потрапити в основний склад.
Напиши сім сотень віршів,
де в першому, або в другому рядку
обов’язково зустрічається слово «ти»,
віршів, що стосуються кохання,
страждання, сексу та суміжних процесів,
і досягнеш катарсису, чи, можливо, проносу, –
для космічного ладу не так вже важливо.
Народи будинок, посади дитину, побудуй дерево
і
про тебе подбають,
скажуть що ти був достойним і бла-бла-бла,