Вагон 1-й. Плацкартний
yu-kraj — 23/01/2010 - 18:15
Коли під'їжджали до Святогорську — пішла кров. Носом пішла. І доволі сильно. Якось не замислюючись, автоматично прибираючи тильною стороною долоні щось вологе з-під носу, вона раптом, краєшком ока, не відриваючи погляду од книги, помітила червоні патьоки на руці. Схаменулася — знову тиск. А чи надто наполегливо боролася із окам'янілостями в носу —наслідками затхлого сухого повітря осіннього потягу. Треба щось швидко знайти. Білизна запакована — рушника однією рукою не витягти. Хустинку забула на батареї вдома.
Мій "бойовий" товариш
Варвара Серафим — 13/01/2010 - 15:51
Це знайомство відбулося цілком банально: я написав повідомлення усім сусідам із онлайн-забавки, а вона єдина відповіла. “Привіт. Мене звати Варварка. Я люблю каву з молоком і з радістю стану твоїм другом...” – здається, так там було написано…
Спочатку подумав, що якась школярка. Надто швидко відповіла, надто відкрито… Така щирість властива хіба дітям, а з ними я швидко знаходжу спільну мову.
Очевидно, це спроба якоїсь новизни.
Озираючись назад, я бачу тисячі однакових ранків: кава – газета... Я їх, ці газети, усі прочитав. Знаю наперед кожну сторінку, але все одно читаю, із зусиллями, яким варто позаздрити, – щодня новий номер, окрім неділі, позаяк в неділю спимо довше, газет не читаємо. Тут мова йде про методичність і розміреність життя. Життя має йти розмірено і бути методичним. Шість днів газету читай – на сьомий відпочивай! Книга книг як завжди – бездонна скарбниця. Втім, я, здається, відхиляюся від теми. Втім, це несуттєво, бо теми як такої нема.
Про наше місто.
Лікарю, врятуй мене!
Юліта Вітер — 6/01/2010 - 22:41
Той день розпочався, як завжди: дзвінок будильника, ранкова чашка кави і дорога до роботи. У лікарні я працював уже другий рік, та й встиг звикнути до всього: до вічно хворих бабусь, до струнких усміхнених медсестричок та до нашого поважного і добродушного головного лікаря.
Пікова дама
devil607 — 3/01/2010 - 22:59
- Пікова дама?
- Так Пікова, так її називають. Це ідеал жінки, яка може бути спокусливою і жорстокою. Як вона буде ставитись до тебе, залежить тільки від тебе. Ти повинен бути в її очах чоловіком без страху. Ти мусиш стати її лицарем, а не то...
- Що?
Вулицею йшов чоловік. На вигляд йому було років сорок. Джинси синього кольору, що побачили чимало на своєму віці, і чорна шкіряна куртка на манжеті, сиділи на ньому як вилиті. Чорні черевики з шматочками засохлого бруду несли свого господаря впевненою, рівномірною ходьбою. Голова була не покрита. Чорне волосся покрила перша, ще рідка, сивина. Обличчя не випромінювало жодних емоцій. Чоловік спокійно йшов ні на кого не звертаючи уваги.
Здавалось.
... Доказ горів в очах. Страх уже давно відступив. Існувало лише „зараз”. Секунда, мить, а потім наступало все інше – не потрібне...
Лекція Юрка.
- Доброго ранку! Сідайте, будь-ласка.
Аудиторія сіла. Це були третьокурсники, уже дорослі, щоб не шуміти і зривати пару. Пройде ще рік і вони будуть дотримуватися принципу: „Давайте писати і чим побільше, але не чіпайте нас.” На третьому курсі цей принцип зароджується і формується.
Юрій Степанович, для студентів, а в житті просто Юрко. Він так звик, і для нього це було нормальним. У двадцять сім років це і повинно бути нормальним.
Ти, я і війна
Kira — 23/12/2009 - 16:17
В твоїх словах мовчить кохання
мої думки мов "дартс" в стіну
Усі страждання і змагання
в багряну вилились ріку
А на губах твоїх ридання
надули хмари на грозу
Усі бажання і зітхання зібрались й бавляться в війну.
9 вересня
Єдине око фон Лютке запитально дивилось на нас. В його одноокому погляді можна було вловити тінь розгубленості. Підла осінь пробивалась крізь заґратовані вікна, проштовхуючи до кімнати трохи сірої пригнобленості неба. Ми стояли струнко, дивлячись на фон Лютке, сподіваючись почути від нього щось таке, на що б ми могли якось відреагувати, відповісти, але стояла гнітюча мовчазна невизначеність і напруга. Врешті він таки витиснув із себе фразу, кожен звук якої з труднощами продирався крізь його горлянку, видряпувався із хащів його безмежних вусів:
– І що ви про це думаєте, панове?..