Тихі звуки роялю
Холодний чай — 7/05/2010 - 21:08
…З іншої кімнати було чути звуки роялю…Такі ніжні, немов твої поцілунки, такі впевнені, немов твоя згода…
Монолог дитини
Мальвіна — 7/05/2010 - 11:27
Сьогодні сьомий день мого існування. Я ще зовсім маленький, але вже починаю відчувати подих своєї матусі, її теплі руки, і ніжний, приємний голос.
Пройшло декілька тижнів, у моїй голівці починають зароджуватися думки, а одночас і мрії. Відтоді, коли я перший раз почув магічні звуки фортепіано, мене перехопило недзвичайне почуття - насолоди. Його музика змусила мене радіти, а неперевершені звуки проникали глибоко в серце, зароджуючи любов і почуття. Саме під хвилюючий музичний супровід, я вирішив, що обов"язково стану музикантом.
Залежна…
Анна Фіалка — 5/05/2010 - 23:23
Вона лежала в якійсь енській 4-тиро бетонній коробці біло-рожуватого кольору і думала, що буде далі.?От вона така затята колись вільнолюбива попалась конкретно.. трястя ..Ї як?Фіг його знає?нє навіть він не знає..
Попалась))сама при чому ..Колись вона б таке сказала (їй бракує волі вона залежна)…
Але тепер їй такі слова ставали в горлі комком ба ,більше ..не казались..її шось змінило??невже??Так шось всередині зробило з неї залежну таку залежну шоб певно ніяка незалежність не принесла їй такого …
Лірика дерев
bogdan — 5/05/2010 - 12:36
Лірика дерев
Ранок . Важко вставати , підходжу до телефона :
- Так.
- Сергій у лікарні ,- мовив сухим голосом друг Сашко.
- Як ? – ще не розуміючи сказаного , пробурчав соним голосом
- Потрапив в аварію , -говорив друг,- приїзди я в лікарні .
Роса на шибці
Мар-яна — 2/05/2010 - 22:03
Збоку солодко сопів чоловік, кіт Епіфан, як завжди, муркотів біля свого хазяїна. Ковдра пахла теплим затишком, домашнім спокоєм і… шоколадом. Мабуть, маленька Лізочка знову дивилась телевізор в спальні батьків. Та це лише на перший погляд цей ранок нічим не відрізнявся від всіх інших. Вона позіхнула і глянула у вікно. Було ще зовсім рано, от-от мало зійти сонце. Роса щедро осипала вікно своїми поцілунками. Сьогодні 13 жовтня, колись цей день перевернув усе її життя. Раніше Ярина рідко про це згадувала. Згадувала тільки тоді, коли бачила як роса омиває шибку вікна.
«Мачовий» футболіст
Мар-яна — 2/05/2010 - 21:54
Вулицею ішов симпатичний блондин невисокого росту. Стильно одягнений, з привабливою статурою тіла, він привертав увагу багатьох: жінок, дівчат, і навіть, старші школярки задивлялися на нього з цікавістю. Він загадково посміхався і незрозуміло було кому дарував цю посмішку - чи п’ятдесятилітній тьоті, що продавала морозиво, чи дамі у шикарному авто, чи дівчині з красивою довгою косою, чи замріяній одинадцятикласниці, що чекала на автобус.
Просто йти!...
Spring Rain — 28/04/2010 - 13:49
Частина 1. «і я відповів, на поцілунки – поцілунками…»
Йшов дощ. Краплистий, холодний.
Морозною весною у парку віддавали стежки. Нікого не цікавить у таку погоду щось романтичне, а всіх цікавить лише тепла ковдра та гарячий шоколад.
Мокра лавочка і мокрий асфальт, сидить тихенько парочка, а на устах печаль…
Він сидить на одному кінці, вона ж на іншому, а між ними їхні речі: портфель, сумка, парасольки, куртка, кофта, шарф й серветки…
Вони заплутались, вони тиждень тому востаннє бачились, але це нічого не змінювало, ні пристрасті, ні щастя між ними вже не було…
Наш Рай
Trivial Tale — 25/04/2010 - 18:55
Бачу щодня твій погляд, посмішку...і що? ти бачиш щодня мій погляд, посмішку... Чому ми не можемо переступити своє "Я" і підійти один до одного...сказати все що у нас на душі..сказати про те що ми кажемо поглядами...дивацькими посмішками...
Що ти боїшся? чи ти не бачиш мого погляду?моєї посмішки?
Я ж знаю що я тобі не байдужа... і ти знаєш аналогічне твердження....Навіщо робити вигляд що ми цього не помічаємо??
чекаємо рішучих дій: я з твого боку, ти з мого...обоє занадто горді...
але все ж обережно намагаємося розпалити той вогонь, об який ми не раз опікалися...
<Свої, серед чужих>
Trivial Tale — 25/04/2010 - 18:48
Свобода. свобода? Ні. Вона просто нічим не загрожує суспільству. Кому? Цій дикій зграї, що навіть не має друга-порадника?...
Троє. До неї підійшло троє не тверезих молодиків.
- Ходімо з нами? Чому це така гарна дівчина сидить одна?
- Так не має бути. - підхопив свого товариша другий.
- Я змушена відмовитися. Підходьте коли навчитеся знайомитися з дівчатами, - різко відповіла дівчина, закривши книгу.
"Ось так їм і треба! Будуть знати як до вихованих дівчат приставати" - пролунало звідкись.
"Ходімо. Нам ще до Петра Васильовича потрібно зайти." - відповіла все так же різко дівчина.
Я хочу...
Анастасія Грім — 9/04/2010 - 08:25
Підбиваючи різнобарвне опале листя кросівками, дівчина йшла по парку. Взагалі у такому мрійливому віці, коли світ здається рожевим, а бажання такими глобальними, досить природно гуляти на самоті із природою і своїми мріями… А для цієї дівчини прогулянки на самоті давно стали звичкою. Слід сказати, що дівча належало до типу досить мрійливих та сентиментальних осіб, які все чекають свого щастя разом з великим і казковим коханням на додачу. Така собі Ассоль нашого часу. Чекає, надіється, а для досягнення власного щастя нічогісінько не робить… Сподівається на чудо.