про сукню, каблуки і людські почуття
Sofiyka — 18/08/2011 - 00:17
Вона була не така як всі. Дівчинка, яка ставилась до каблуків як до ворогів… Та вона мріяла, що колись, на балу, потанцює у бальній сукні…так….розкішній бузковій сукні…простій, але зі смаком…
Ну ось, бал. Всі щасливі, всі веселі… та де ж наша принцеса? Після урочистої лінійки дівчину ніхто не бачив, не чув…всі веселились, про неї ніхто не думав…
Високий Замок завжди заворожував своїм силуетом. Це місто було таким магічним! Поступово, серпантин за серпантином, НА КАБЛУКАХ, піднімався таємничий стрункий стан, який фактично не відрізнявся від ночі, яка огортала його. Ну ось, вершина.
то тільки сон...
Sofiyka — 18/08/2011 - 00:15
от сижду зараз і згадую свій сон...то було...хм...то не описати словами але я спробую...
день..всі гуляють...хлопець моєї подруги знайомить зі своїм другом...дивний друг...приємний хлопчина...а очі...не відірватись... то просто сон і я дивлюсь немов на казкового принца..тааакк...точно...казкового... пройшло пару годин після того як нас познайомили...та час не має значення... ми спілкуємось, немов давні добрі друзі...сміємось... все чудово..
Білий чай
Варвара Серафим — 28/05/2011 - 18:51
А я далі шукаю те, що навіть імені не має. і це мій вибір...
Kimarsan
Вона з’явилася у Його оселі у понеділок. Він знайшов її, кимось забуту, у маршрутці на сидінні, під вікном. Він був чарівником, а Вона – Лялькою. Пластиковою Лялькою, у рожевому брудному платтячку, до тулуба якої бути вкручені дві ручки, дві ніжки, тоненька шийка, на якій сиділа гарна голівка дівчинки. Личко було милим. Великі скляні і блискучі зелені очі, здавалися навіть справжніми, довге помаранчеве волоссячко, акуратний носик, і ледь відчинені рожеві уста. І вона була усміхненою Лялькою. Але не живою.
Ностальгія
Ole_Lukoje — 27/03/2011 - 00:56
Я постійно повторюю те, що спогади - це єдине, що я маю, і це єдина річ, яку ніхто ніколи не відбере у мене, хіба що я випадково втрачу пам"ять, але, думаю, до цього не дійде :)
Іноді вмикаєш якусь пісню, яку сто років не слухав і одразу згадуєш все, що пов"язане з нею. Приємно згадати, що було, просто зануритись у спогади. Здається, що все віддала б, щоб знову переживати певні моменти, але в ті самі моменти я думала, що більше не витримую такого і прагну змін. Дурна така.
Вирізки з життя однієї річки
roshko — 24/03/2011 - 13:22
Мене знов зустрічає нічна тиша, що ніжно пестить душу та заспокоює серце. Іноді здається, ніби у мене ніколи не було друзів. Насправді, вони були, але потім кудись непомітно зникали. І я знов залишався один. І тоді моїм товаришем ставала тиша, що приймала мене таким яким я є… В її очі я люблю заглядати, коли тільки стемніє. З висоти на мене дивляться мільйони очей, в якусь мить здається, що одне, а потім інше злегка мені підморгує. Частенько відповідаю взаємністю.
Дорога в нікуди
Мальвіна — 13/03/2011 - 11:59
На пероні було гамірно. Поїзди ні на мить не забувши про розклад, мчали кожен в своєму напрямку. Кондуктори вправно перевіряли білети, з серйозним, дещо сердитим обличчям вони були схожі на наглядачів. Сумним, монотонним голосом диктор проголошував прибуття поїздів, і ось настала черга наступного Київ - Одесса. Своїм гамірним прибуттям поїзд, ніби намагався розбудити, стривожити вже давно байдужі серця. Не маючи сили йти далі, стомлений розчечений сонцем він зупинився, і на перон ринув потік людей.
Сумна історія про те, до чого доводять мрії
Варвара Серафим — 11/03/2011 - 16:53
Соплі в чоколяді
Вона була особливою, не схожою ні на кого. Знала про це відтоді, як почала усвідомлювати себе. І ще знала, що їй належиться написати неймовірну життєву історію про своє життя. Щоб, коли люди читатимуть її, сльози лилися ріками, щоб газету, в якій це опублікують, передавали з рук у руки, витинали сторінку і клали під подушку, щоб знову і знову перечитувати.
Бог сильніший за будь-який біль
Тетяна Рубінська — 17/02/2011 - 13:04
Тетяна Рубінська
Духовні скарби: Збірник 2. – Львів: Свічадо, 2011. – 144с.
Часом не знаходиш відповідей у книгах. Часом так тужить душа. Часом хочеться сміятися. Часом хочеться поплакати, як дитина – усіма фібрами. Часто так хочеться короткого і вдалого попадання у десятку душі. Такими влучними виявилися для мене «Духовні скарби». Це маленька темно-синя книжечка, зовсім не спокуслива, неприглядна. Вона не конкурує з іншими за формою, розрекламованістю, великими тиражами. Це непомітна красуня, яку важко розгледіти, проте можна знайти тільки серцем.