Не може серце запалати,
Валентина — 27/08/2010 - 10:11
Не може серце запалати,
На щастя викинувши цвіт,
Якщо душа – це не палати,
А нірка, що прорізав кріт
А ти і не знатимеш
Крапля неба — 22/08/2010 - 13:47
Все. Досить. Сьогодні нової дози не буде. Вона так вирішила. Був ранок. Сонячне проміння продиралось до квартири і вселяло віру в краще. Хай це буде перший день справжнього життя. Вона пішла на кухню і заварила собі кави. Згодом увімкнула улюблену музику і зайнялась прибиранням. Генеральним прибиранням свого існування. Вона увімкнула комп’ютер. Отже, почали. «Повикидати» його з друзів у всіх соціальних мережах, постирати всі свої коментарі на його тексти і фото, знищити власні солодкаві вірші на тему кохання. Є! Їй, навіть, не страшно, їй зовсім не боляче. Лиш не зупинятись. Тепер телефон.
Відкорковую пляшку води. Зі скрипінням пальців відкручую баночку вершкового лаку для нігтів. Зморжки проявляються на моєму носі від колючого запаху ацитону. Хто ж не вимальовує пензликом красиві візерунки на своїх нігтях у машині коханого чоловіка? Краплі моїх парфумів зі смаком роси втечуть тобі за комір сорочки , просочуючись у пори твого соковитого тіла. Дзвінок останнього трамвая у вечері.
- Мені потрібно йти, - втомлюючи жагу до життя , кидаю я .
Ти відпускаєш мене ближче до ночі.
"Поганий пес"
Елен — 11/08/2010 - 21:31
«Поганий пес»
Поганий пес! Поганий пес!» Скільки разів мені доводилось чути ці слова від діда Юхима, місцевого п’яниці.
Він жив у невеличкій похиленій хатині на краю села і славився своїм важким характером. У нього не було ні родини, ні друзів, лише вона… пляшка – вірна супутниця життя. А ще рудий волохатий пес невизначеної породи. Ніхто вже не пам’ятає, звідки взявся у діда Юхима той пес, але не було і дня, щоб він його не лаяв і не проклинав.
Оскільки іншого імені у Юхимового домашнього улюбленця не було, на селі всі називали його не інакше, як «поганим псом».
Забарвлення океану
Ліана — 11/08/2010 - 00:41
Весна зустрічається з літом. Якийсь такий вітер заколисує літнє волосся . Гарні очі і відданість ,або віддача весни – літу . Якесь таке кохання . Але то не в прямому значенні . Букети квітів , де маки змішуються з пролісками , а ромашки купаються у цвіті вишні . На небі і зорі , і сонце . Так заколисує у ніжних тонах охри і чудового запаху ночі . Кольори зливаються і грає танок , танок кольорів: холодні і теплі . Всюди маски. ,маски людей . Але вони їх скинуть пізніше . Шаблону немає . Все справжнє, все прекрасно.
Не заважай!
Дядько Валєра — 4/08/2010 - 23:14
Приповз мужик додому "на бровах" -
Сивушним перегаром весь просяк...
Щоб встояти на "ватяних" ногах,
Він ухопився за дверний косяк...
Забіг тут син маленький у кімнату -
Побачив батька - й став його просити:
"Ви обіцяли показати,тату,
Як з пистиліну мозна ігрласку створлити..."
"Н-ну й дурник же ще ти у мене,сину!
М-мені що - б-більше нІчого р-робити?
Аякже: просто зараз ВСЕ ПОКИНУ -
І буду тобі к-коників ліпипти!..."
НІЧНЕ (про зустріч, якої ніколи не буде)
Lana — 3/08/2010 - 13:08
Ось бачиш, ти тут… Гулятимем? Але як мало на це часу. О, я хочу, хочу тебе і цього гуляння. Бо скільки часу я тут бувала без тебе, а сьогодні разом. Чуєш разом! Повітря, бачиш, вечірнє, пахне лементом моїх сподівань, які в цьому скрипі рейок трамвайних, в музиці з вікон цих будинків. Чуєш? Це мій голос з
ехом підїзду холодного, голодного на твій голос і стукітом моїх підборів, в унісон із серцем.
Разом… Пройдемо по цій вулиці. Ось тобі моя рука, бери її в свою сміливо,
Тупав, шпортався, ліниво минав (а де й не минав) бурі плями випорожнень, що ляпнули колись із пасажирського, великий палець на нозі крізь шпару в розірваній кросівці мацав холодні, ковзкі від масного нальоту, камінці й робилося лоскотно. Поживи було не рясно: що пси похапали, що горобці пороздзьобували, що галки; доп’яв мокрий, липкий до рук, тягучий кавалок якоїсь мертв’ячно-білої здоби, не кусав, а скорше сьорбав позбавлену смаку й запаху масу, та то виходило навіть на краще – де ті зуби! Човп, чавучив білі вологі ляпки напіврозкладених серветок, прокладок і зморщених газетних клаптів.
Вертаючись додому, аж посварились:
– Ну чого, чого? Він мені так пасував, той капелюшок! І продавець казав, що до лиця. А ти, скупиндя!..
– Ще б пак! Продавець і рядно до лиця припасує, аби продати! На біса тобі той картуз? Тепер і не носять таких...
– Знаєшся ти на картузах!
Увечері він дивився футбол, а вона висіла на телефоні, зливала горе подрузі:
– Знаєш, такий: тут чорне, а тут блискітки; ззаду трохи догори, а з боків... ну, це треба бачити. І так пасував! Але мій скупердяй...
З ним не розмовляла, а коли лягли спати – ображено відвернулася до стіни.