Мама наказували ніколи не підходити до квочки з курчатами. Бо вона, за їхніми словами, якась «бенеря». Що то за «бенеря» - мені довелось дуже скоро пересвідчитися, коли курча впало у воду, а я його стала рятувати. Ота «одна» вискочила мені на голову і стала клювати з усіх боків. На переніссі до цього часу знак є. Аж баба Калєрка, зачувши мій вереск, врятувала мене від отієї «бенері».
Жила у нашої сусідки собачка Муха. Дуже вже вона була малої породи. І її любили всі за собачу вірність і хорошу, незлу вдачу.
Якось по весні наша киця Мурка народила котенят. А сама померла, була стара. Ми не знали, що й робити, адже вони зовсім маленькі і могли загинути. Коли це до нас приходить сусідка зі соєю Мухою. Поки дорослі говорили між собою. Собачка підбігла до котенят, що пищали, і стала їх годувати своїм молочком. Потім в зубах перенесла до свого двору. Там вони і жили. А про людяний вчинок собачки Мухи навіть надрукували в місцевій газеті.
Був у діда Юхима кіт. Чорний, як сажа. Дід назвав його по-модному – Пантера. Такий вже цей кіт мав пантерячий хист: курчат їв, сметану вилизував із стоянців, гусенят давив, яйця на сідалі випивав. По горщиках лазив – смакував усім, що було йому довподоби. Звісно, крім мишей. Набридло бабі Домасі гримати на кота – стала допікати діду, щоб спекатися отого антихриста. Дід Юхим дуже любив Пантеру. Але після погрому в комірчині – не витерпів. Запхнув у мішок, сів у плоскодонку і завіз на острівець, неподалік від берега.
А ще у нас був кабанчик Борька. Хитрий, як лис. Дуже він полюбив, коли чухали черевце. Тільки мама їсти не несуть, він кричить, як різаний, а висиплять у корито – не доторкнеться. Мама ледь не плачуть. Що з кабанцем сталося? А ми з братом привчали Борьку до масажу. Тільки він починає кричати – я готую їжу, а брат кабанчика чухає. Так і дожив наш кабанець із масажем перед їжею до самої свинячої смерті.
В одному із класів початкової школи наша вчителька Ніна Вікторівна запитувала нас про породи гусей, які ми знаємо. Певно, тоді в підручниках були такі відомості. Хто які породи знав – вставав, говорив і отримував похвалу. Сказала і я – але всі чомусь стали сміятися. Знаючи на той час, що наші білі, мов лебеді, гуси холмогорської породи не «гергулі» - сказала б я про них таке?
ЗОШИТ З АРИФМЕ…КИ
fialka — 15/04/2011 - 12:35
Якось Ніна Вікторівна дала нам контрольну роботу. Треба було правильно підписати свої зошити. Ми ж третьокласники і повинні це вміти. Всі дуже старалися. Завдання ніби не складне, але ж на зошитах ще надруковані допоміжні слова. До яких треба було дописати наші прізвища та всі необхідні дані, що це саме твій зошит і ти навчаєшся у своїй школі. А коли вчителька наступного дня читала підписаний кимось зошит, ми ледве взнали чий він. Звучало це так:
Зошит
З арифме…ки
Учня…класу
Грика Мека
НА УРОЦІ МОВИ
fialka — 15/04/2011 - 12:34
- Діти, я перевірятиму ваші знання і відмінювання іменників. Налаштовуйтесь на роботу біля дошки. Першою піде відповідати Лариса і провідмінює такі слова, як «таксі», «меню» і «Баку».
Лариса, піднявши голову, впевнено почала голосно відмінювати:
Таксі меню Баку
Таксьой меньой Бакай
Таксями менями Баками
Ольга Іванівна чомусь вибігла із класу, а діти, тримаючись за животи, голосно зареготали.
Галинка поспішала. Дід Петро – їхній сусіда – уже тутукав своїм «Запорожцем» біля воріт. Мама попросила попутньо підвезти доньку до школи – на вулиці холодний осінній дощ. Дівчинка нашвидку одяглася та й побігла до машини.
- Вадику, вставай, лежню! Час до школи, і я на роботу запізнюся! – вкотре вигукувала над його ліжком бабуся. Вадькові шість років, і він ще не встиг рано вставати. Потягнувшись, хлопчик відкрив сонні очі і на «автопілоті», як любив над ним сміятися старший брат, почав одягатися. Попоївши, малий ледве встиг взути черевики та вийти з будинку, бо від ганку бабуся накрикувала поспішати, вона ж запізнюється на роботу.
ІВАН ІВАНОВИЧ
fialka — 15/04/2011 - 12:13
Був у нас старезний гусак Іван Іванович, як собака злющий. Маму тільки й боявся. Коли діти ішли до школи – мама прив’язували його до стовпця, а він, роззявивши дзьоба, гергав
На весь куток, аж поки дядина Тонька не витримувала й не прибігала сваритися: «Щоб він тобі здох, клятий!» А мама у відповідь: «Гуси на чиєму дворі? То нехай гергає».
Дядина і вмовкла.