Сергійко і Василько – мої сусіди. Хлопчикам по сім років. Вони великі друзі, а в друзів завжди багато ідей. Весною, коли тане сніг і приходить тепло, в кінці наших городів – на низині – всю леваду заливає тала вода, яка стоїть там майже все літо. Пів левади вже заросло очеретом та верболозом. Отож хлопці, не довго думаючи, взули батьківські рибальські чоботи. Взяли вудки, щоб порибалити; Сергійко прихопив бабині ночви на коліщатах, в яких вона вивозить гній з-під худоби. Подалися на кінець городу. Ночви зіпхнули у воду, попхали трохи, поки було не так глибоко, та й повискакували.
Наша коза Зоя народила цапеня, якого я назвала Яшкою, бо дуже не любила хлопця на нашій вулиці, який смикав мене за коси. Козеня мекало, а я носила його на руках, мов дитину. Мама сварилися, бо казали, спасу не буде від його крику Так воно й сталося. Яшка так звик до рук, що не можна було від нього відчепитися. Кричав, як немовля. Слухаючи те, наша сусідка баба Калєрка дала мамі сплетене з лози ліжечко, щоб там закривати вередуна. Вкинули ми туди Яшку та й заспокоїлися. Та через деякий час звернули увагу на тишу. Що за диво?
У нас двері завжди погано відчинялися. Я оту клямку ніяк не могла притиснути. І треба було мені кілька разів бахкати боком об двері, щоб їх відчинити. А тут мама наказали зібрати усі гусячі яйця. Я їх зібрала, кілька поклала в кишеню платтячка і … відчинила двері.
… Мама і татко сварилися того вечора довго, але двері почали відчинятися легко.
Розгулявся січень хугою. Цілу добу висвистував на всі лади вітрами. І у моє вікно почали стукати синички. Холодно їм, голодно. Годівниці занесено віхолою, не добратися мені до них. І згадала я, що дуже синички полюбляють сало. Почепила кілька шматочків до виноградної лози і стала спостерігати. Певно мотузочки були задовгі, а шматочки сала замалі, бо пташки підлітали і ніяк не могли відчепитися – вітер дуже гойдав ласощі.
У собаки Черниша є подружка Найда. Вони вже три роки живуть на нашій вулиці. Він так її оберігає та любить, що не дай Бог скривдити. Взимку нагріє своїм тілом ямку – потім уступить Найді, влітку – перший не нап’ється води, дасть втримувати спрагу їй. А коли Найда захворіла, сидів біля кіоска, просив хліба і відносив. Найда очуняла, Черниш повеселів, і ми всі зраділи, бо таку вірну дружбу та любов рідко знайдеш навіть серед людей.
Грудень видався дощовим з сильною ожеледицею та густими туманами. Отаке наслання тривало довго і люди стомилися від ковзанок під ногами. А у нас подвір’я згористе і будиночок для Динара стоїть під горбком. Одного разу, під час сильної ожеледиці, я винесла йому сніданок і побачила, який він кмітливий. До посуду з їжею, як завжди, підійти не зміг – задні лапи роз’їхалися по різні боки. По іншому теж не підійти – з’їжджає з горбка. Повискуючи, собака сів у безпечному місці, хвильку щось подумав, прикинув і помалу вийшов на горбок, де перед посудом з їжею вмерзло у лід галуззя.
ТО З’ЇЖТЕ РЕДЬКУ ПЕЧЕНУ…
fialka — 15/04/2011 - 12:44
Якось повертаючись із поля, мама зустріли на нашім кутку бабу Клєрку та й поспитали, що ж то за гидотна тхне на всю вулицю.
А баба сердито: «То ж твої бісенята чорну редьку на картоплищі печуть…»
А оскільки печена чорна редька дуже тхне, то можна уявити, як нас лаяли сусіди.
У нашому дворі розгулює ночами великий собака. Руда шерсть довга, шовковиста, з червоним відливом. Ми його дуже любимо, бо він лагідний і розумний, а ще – наш нічний сторож. Привезли ми те цуценятко зовсім маленьким. Доводилося із соски годувати молочком, поки підросте та навчиться їсти сам.
ЛІТНЯ ПРИГОДА
fialka — 15/04/2011 - 12:42
Вадикова бабуня винесла сушити пір’я. День стояв спекотний – якраз для такої справи. Виставила серед двору та й стала щось по господарству поратися. Раптом, де не візьмись, найшла хмара і дощ линув як із відра. Жінка ледве встигла внести пір’я. Вадик теж утік від дощу. Коли чує, кричить кошеня, що не встигло сховатися. Він прочинив двері та впустив малого. Мокрий Трошка обтрушувався та кумедно дригав лапками. Вадькові стало так його шкода, що вирішив котика зігріти. Вкинув у пір’я, що було у ночвах, ще й загорнув його.
Вадикова бабуня приїхала з далекого Уралу. І він за нею дуже скучив. Сів на коліна і почав розповідати новини. Що відбулися за її відсутності.
-Віталик дражнить, каже, що він, Вадик, ожениться на Полінці. А як же він ожениться на ній, як у неї немає зубів? У нього виростуть, він знає точно,бо в його ж старшого брата виросли. То Вадик і не подумає оженитися на Полінці.
А ще така дивина у них на кутку сталася: сусідська чужа тьотя народила тигра.