Дорога життя
lybomurko — 10/03/2008 - 12:11
Збірка: Обабіч світла
Життя можна порівнювати з багатьма явищами, подіями, живими істотами і неживими предметами. Навряд чи якесь із цих порінянь буде правильним і в той же час жодне з них не буде помилковим. Адже істинна нашого буття настільки неосяжна, наскільки необмежена людська фантазія, яка витає і губиться разом з космічною пустотою у нескінченній далечі всесвіту.
СТЕЖКА ЖИТТЯ! Хм..? Я не згідний з таким висловом. Та якщо не віддалятися від сказаного, то наше життя більше схоже на друковану карту доріг певного району, області, країни чи навіть континенту. Кожен "стартує" з певного місця і набираючи хід вливається в потік людино-машин, що несуться, обганяють, тягнуться, або просто відпочивають на узбіччі власного шляху. В кожного є вибір: звертути лівору, праворуч, а може поїхати вперед?; проїхатися відлюдними шляхами, на яких ледь видніються сліди попередників, прокласти власний шлях, чи влитися в потік автомагістралі, і маневруючи між собі подібними, залишати позаду менш прудких та з заздрістю дивития вслід більш потужним "моделям"; зупинитися на світлофорі, діждатися воєї черги на перехресті, пропустити пішоходів, чи "проскочити" всі ці перешкоди використавши додатковий час для подолання більшої відстані, досягнення контрольної точки швидше за інших; зупинитись і перепочити оглянувшись навколо себе, чи рухатись, не знаючи спочинку, наближаючись до горизонту.
Одним з найважливіщих моментів нашої подорожі є усвідомлення ризику і поставлених цілей які б його виправдовували. Уявімо собі велику автомагістраль з трьома смугами руху в кожному напрямку. Як би ми не поводили себе на ній завжди існує можливість аварії, котра ніколи не запитує винен ти, він, вони чи просто погодні умови, несучи в собі разючий прояв реальності. Рухаючись по крайній правій смузі ти відчуваєш найменшу небезпеку, ти не намгаєшся нікого обігнати, нікому нічого не доводиш, повільно наближаючись до мети під зневажливі секундні погляди проїжджаючих повз тебе. Прямуючи середньою полосою ти повніше відчуваєш життя, залишаючи позаду боягузливих і час від часу повертаєш голову ліворуч, щоб знайти слушний момент і влитися в елітнішу групу попередньо заявивши про себе миганням лампи повороту. Знаходячись на крайній лівій полосі ти відуваєш себе на вершні. Швидкий темп п'янить, дурманить тебе, приглушуючи здоровий глузд. Ти щоразу оглядаєшся в дзеркало заднього бачення щоб пересвідчитись чи ніхто не насмілився посягнути на твою позицію і періодично натискаєш на сигнал даючи зрозуміти тим, хто рухається попереду, те, що їхній темп недостатній для даної смуги. Рано чи пізно ти попадаєш в пробку. Твій недавно високий тепм падає до нуля. Ти стаєш на рівні з іншими. Не кожен з любителів швидкості з цим погоджуються. Дехто починає шукати альтернативи. Та вихід є тільки один: виїхати на розриві на зустрічну полосу і обігнути всю цю застояну масу, вирватися вперед, знову набравши попередню швидкість. Якщо це тобі вдається ти із ще більшою впевненістю будеш наближатися до мети. Якщо ж ні, то все зроблене тобою до цього йде нанівець. В кращому випадку ти почнеш все з нуля, з крайньої правої, і саме цікаве те, чи залишиться з тобою бажання якнайшвидше її покинути?
В залежності від нашого рішення ми можемо ганятися за примарами мрій, пробиваючи шини та зношуючи деталі, або ж можемо просто віднайти своє місце в цій хаотичній гармонії, припаркувавшись на окраїні шляху, з відчуттям спокою та ситості бажань.