Спопелілі фарби
olvia — 25/03/2009 - 12:43
Збірка: мандрівник
Десь в парку, на сірій лавці, лежить стара хустинка. Вона мало наскрізь не промокла від щойно минулої мжички. Небо затягнуте хмарами. Кольором воно зовсім не відрізняється від попелястого тротуару, викладеного бетонними кубиками. Віття дерев непорушно нависає над доріжкою.
Здається, зараз ранок. Проте повітря зовсім не свіже, а якесь затхле.
Міські вулиці повністю порожні. Хоча сіра псина вийшла із-за рогу, до чогось принюхуючись. Вона високо підняла голову та великими очами споглядала відкритий перед нею пейзаж. Що вона тут шукає? Собака знову опустила голову та побігла риссю, невдовзі сховавшись між деревами.
Навіть автомобілі не проїжджали вулицями.
На одній із найближчих до землі лоджій сиділа сумна дівчина із сигаретою, вона пускала з роту дим, що, здавалося, наповнював всю лоджію. Глянувши через вікно на небажаного глядача, нервово заслонила шторою вікна.
Наближався день, небо трохи посвітліло, а на вулиці досі ніхто не з’явився. Черевики геть запорошилися пилом, що дуже схожий на попіл.
На одному із підвіконь стояв горщик з квіткою, яка зовсім недавно почала відкривати свій бутон, червоні м’які пелюстки виглядали так, наче хотіли когось з радістю розцілувати. Відхиливши штори, маленька дівчинка забралася на підвіконня, з радістю розглядаючи бутон. Вона торкнулась до нього пальчиком, гладячи складені пелюстки. Нагнулася нижче над квіткою, підперла його своєю пухкенькою рукою.
Насте, що ти там робиш? – долинув голос матері.
Злазь з вікна, бо ще впадеш пролунав грубий голос батька.
Дівчинка дмухнула на бутон. Квітка від подиху дивно скрутилася, на ній з’явились червонуваті іскорки, ще мить, і вона перетворився на сірий обпалений бутон. Дівчинка спокійно сплигнула з підвіконня.
Справа долинали чиїсь кроки. Невже хтось осмілився вийти на вулицю? Темна людина, геть закутана в плащ чимчикувала вперед, вздовж вулиці. Навіть її очей було майже не видно, хустка прикривала ніс та рот, а на голові величенький сірий капелюх.
Він наче вгадав думки:
Краще йди звідси у свій дім. В такому вбранні розгулювати немає ніякого сенсу. Хоч, звісно, ніхто на тебе відкрито не буде нападати.
Я згорю... як, як та квітка.
Він глянув мені прямо в очі. Так пронизливо та частково здивовано.