Царство світла
olvia — 24/03/2009 - 13:22
Збірка: мандрівник
Біжить по безкрайньому небу ниткою сріблястий струмочок. Здалеку він схожий на одиноку павутину павука що залишена як помітка на карті.
І справді. Варто лишень полетіти вздовж струмка, як він невдовзі поєднається з іншими схожими на нього струмочками в річку. По берегах цієї річки ростуть дивовижні квіти, що жадано впитують воду, вони зовсім не пахнуть, проте з їхніх суцвіть вириваються теплі промені. Ще далі, над горизонтом сіріє якийсь дим, але він не наближається сюди, енергія річки одразу спалить його.
Ріка впадає в океан геть залитий світлом. Очі мало не засліпились від такого блиску, та мружачись бачиш якихось дивних створінь що купаються в руслі, час від часу виставляючи свої голови та руки з води. Далі тебе томить цікавість і ти по їхньому прикладу також пірнаєш у воду, не дивлячись на те, що очі все ще не звикли до світла. Та що це? Виявилося що тут набагато легше дивитися аніж зовні. Дивне відчуття простоти та безкрайності охоплює тебе. Білі істоти далі продовжують свій рух, зовсім не звертаючи на тебе увагу. І ти бачиш що вони такі самі як ти, лишень жили тут завжди. Мимоволі твоє тіло розчиняється в воді і ти з жахом помічаєш що від тебе залишився якийсь сяючий згусток енергії. Не дивлячись на це річка підхоплює, швидко виносить в океан, а ти вже не можеш не підкоритися їй.
Там, серед безлічі плаваючих сяючих і хаотичних ліхтариків тобі здається що вся твоя пам’ять стирається. Хоч через кілька хвилин справді не можеш згадати своє ім’я. Тебе зараз звуть Харон, Бог світла що повинен боротися з нікчемною сірістю.
Всі істоти тут живуть так наче лише відпочивають. Це місце зовсім не потребує бездумних дій, чи взагалі ніяких дій. Сюди багато таких як ти часом прилітає щоб напитися живильного ефіру. Сюди тебе занесла лише цікавість. Ти знаєш що колись покинеш це місце.
Тут немає ані війни, ані злісних суперечок лише можна знайти море сяючої любові, яка так необхідна втомленим подорожнім.
Посеред усього цього стоїть на горбі великий храм з невеликої кількістю гостроверхих башт та, ймовірно, чудових двориків. Сюди можна потрапити лише через високі ворота, арка яких обвита свіжими трояндами. А вверху, на самому кінці арки, якийсь дивний знак. Звідси неможливо розібрати який саме. Ти підходиш ближче і з якимось дивним благоговінням торкаєшся воріт щоб їх відчинити. Вони чомусь не піддаються, хоч жодного замка, жодного запору. Можливо, вони занадто важкі? Приміряєшся штовхнути їх сильніше, тут хтось штовхає тебе в груди. Озирнувшись, бачиш що це двоє крилатих янголів. Очевидно ти зовсім не помітив їх коли підходив до воріт.
Схопивши тебе за руки вони без слів виносять тебе геть, геть з океану. Виявилося що насправді ти тут зовсім чужий.