Бризки, буруни, шматочки криги,
Стогін хвиль і сонце поколінь.
А душа моя - подібна бригу!
А душа моя - безмежна щира синь!
В затінках дівчат-квіток блукаю
І шукаю час своїх утрат.
Надлюдина в надземлі – чи раю?
Лиш буденність – мій одвічний кат!
Яблуко спокуси – моє серце,
А п’янке вино – то кров моя.
Натяк, світло, тінь, кохання рветься.
Море стало рідним, як земля.
На шляху до зрадниці-Ітаки
Голос мій – то знак сирен чи фей.
А вітрила – як струна! Дарма ти
Не заграв мені пісень, Орфей!
Мої хвилі – музика гітари,
Що будила сонця мандарин.
Крилами подібна я до Ларри,
Мої крила – то безмежжя плин.
Горизонт синіє, наче птаха,
Без запилених людських турбот.
Дебюссі сьогодні – замість Баха!
Замість Рубенса мені – Кайботт!
Очі сповнені природи шалу,
Синню суконь танцівниць Дега.
Світу, як кохання, завжди мало!
Над людьми – Ікар завжди літа!
Міф сучасності тобою випитий,
Мов мій подих – вже до дна!
Завтра станемо ми бригами,
Бо ми жили недарма!