ЛЕГЕНДА ПРО ТЕВТОНЦЯ
Консуело — 20/02/2009 - 15:07
Роздоріжжя. До місяця гавкає лис,
знову марить осика падінням Іуди...
За рікою гущавинно хмуриться ліс
і ховають сліди від смертей та коліс
три шляхи, що ведуть у те саме нікуди.
Час пішов навпаки або просто зомлів.
Срібні кулі без віри нічого не варті.
Пахне страхом і сирістю. Шепіт в імлі...
Найсумніший - останній з усіх журавлів
над колодязем древнім чатує на варті.
Оповила тривога отруйним плющем
горизонти пітьми у запоні туману
шурхіт кроків все ближче, ще трохи, іще...
От і він, незворушний під чорним дощем
на рамена нап"явши чернечу сутану.
Поруч з ним - білогривий осідланий кінь,
у руці невмолимо-безжалісне вістря.
на обличчі усмішка - крива напівтінь,
і жорстокість усіх нелюдських поколінь -
то тягар і розплата старого магістра.
Кров на пальцях засохла - малиновий джем.
Розпанахавши тишу на гострі кавалки,
в когось вирветься крик передсмертний ножем
і досягне небес, але буде уже
надто пізно втікати зі Сплячої балки...