Збірка: Зимове віршування
Не люблю я брехні. Не люблю і брехати.
Та й ніхто не любить ті чорні вуста.
Чому ж моє серце так прагне кохати,
Коли для кохання ще час не настав?
Не бачу я світла у твоїх зіницях,
Ховаю у серці свій власний вогонь.
Я знищую пристрасть в терплячих криницях,
Ховаюсь від дотику твоїх долонь.
Ти прийдеш, а я граю підлу байдужість.
Підеш, повертаюсь в реальне життя.
Я – актриса, малюю між нами порожність.
Можливо, даремно? Якби ж то знаття.
А роль вже настільки моя ідеальна,
Що наше кохання веде до нуля.
Жорстокість малює картину реальну:
Не мій ти, а я вже навіки твоя.
Не бачить ніхто нас. Та й «Браво!» не крикне,
І оплесків сплеск не поранить долонь.
У спокої серце настільки затихне,
Що думка про тебе не дійде до скронь.
Ось сцена театру порожня до болю,
Ні разу у касі не видали здач.
На сцені одна і один на балконі –
Самотня актриса, одинокий глядач.