Там, де безмежна недосяжність закінчується твоїм пристанищем, стаєш собою. Тільки там ... Не маючи туди повертатися, не зможеш тільки буттям пізнавати себе. Тому так є. Вичерпуєш створене і втоми нема, бо відомої безлічі, нічого не вартої, намагання марні на вічність. Спотворене красою, якої бажав, приймаєш сподіваннями збагнути свою неправду. Помиляєшся від нестримності знову помилитися ... Тому необхідність заперечувати собі стає невідворотністю заперечення. Шлях відмови для знищення – вій. Сам створив "все" так. І "все" теж робиш, ні чим, тільки для
повернення туди, де собою себе вважаєш.