Пригоди малого Префікса у країні Синтаксичних жахів або історія великого подвигу
Пастор — 20/01/2009 - 16:15
Конкурс: Сатиричний аперитив
Пригоди малого префікса у країні Синтаксичних жахів або історія великого подвигу.
Епіграф. Ірена Карпа : „Життєва позиція: стьоб, стьоб, стьоб”
Та на відміну від неї я не брешу
Колись у сиву давнину коли птахи розмовляли, ведмеді курили а зайці були найрозумнішими створіннями на планеті почалась ця історія. Дехто назве її легендою, дехто казкою а дехто просто махне рукою чи сплюне гірко і піде собі. Жива ж бо ще память про справжнє геройство. Біля вогню діди часто розказують онукам цю дивовижну історію. Хлопчики мріють бути такими ж відважними... Дівчата заздрять люто і шукають все життя собі в пару героїв і помирають врешті-решт старими дівами бо перевелись тепер чоловіки… Чи заміж виходять і цькують ні в чому не повинних мужів за їхній живіт чи любов до пива і стегон подавальниць. А от стегна доречі… ну ви ж знаєте коли входить ця мати розпусти в своєму приспущеному нижче пояса повітряному платтячку… стегна стегна…милі мої стегна... Еееех є шо вспомніть - нема шо дітям розказать… Гм гм… вибачте. Зірвався…
Так от значить. Почалась ця фантастична а втім досить таки реальна історія в країні закритій від погляду пересічностей. Вхід туди був вільний лише божественному оку художнків слова, коханців літер і полюбовників звуків. Вчителям філологам. Навіть поети не могли зрівнятись з ними по критерію рівня синхроніїї з магічним світом звуків, літер і наслідків їх поєднання. Щоправда більшість користується тим входом дуже рідко... як показує практика в житті вистачає підручника схваленого міністерством освіти. Та наша історія не про пересічностей!
Жив собі малий Префікс. Жив не тужив. Поживав добра не наживав бо малий був і до тавтологій ставився досить нейтрально. Сім”я його була благополучною, повною і поширеную. Любив він дуже своїх сестричок Суфіксацію та Закінчення і батьків своїх Кореня та Основу. І все в них як треба велося. Батько був гарним прикладом для малого Префікса. Героєм в синових очах бо відважно бився на останній з словесних воєн і в числі переможців повернувся, більше того – був він тим що на стіні англійського мегаполісу прапор поставив. Вже 20 років пройшло а до сих пір голова сільскої ради іхньої Морфології приходив щороку на батьків день народження з подякою в 200 гривень що рівнялось одній двадцятій прожиткового мінімуму і одній восьмисот пятдесяти шостій заробітньої платні голови. Префікс любив і поважав батька та не менше він любив і матір. Основа була приладом для любої жінки бо пироги її славились на все село а курку вона общіпати могла за 4 з половиною хвилини. І все в них добре йшло бо батько був завжди зверху. Зразкова сім”я що ж тут поробиш. Тільки в такій сімї міг народитись Такий хлопчина. Ріс він правда не по часам а як всі нормальні діти по сантиметрам. Здібностей до магії не мав, змій не душив і бику рога не ламав ще коли малечею був а тікав від нього аж світ за очі через поле до ставка. Та було в нього й щось таке чого в інших не було. Сива якась мудрість в очах ніби він вже народився все знаючи і допитливість з цікавістю. А чого батько зорі гаснуть коли я очі закриваю? А як то воно буде коли нічого не буде? А чи є десь і щось окрім Морфології нашої та крім країни англіцизмів що ми ото з нею воюємо? А батько що сказати міг? Воякою був воякою й помре мабуть. Соромно було а нічого сину було повідати. От і лаяв інколи Префікса за допитливість бо знаєте ж як воно плуг заважає тягти коли малеча під ногами бігає та дурні оті питання питає.
Той день роковий коли все почалося був якийсь дивний. Сутеніло вже родина збиралась вечеряти... В переднічній прохолоді ніби щось висіло. Мовчанка за столом була навіть не тривожною а якоюсь на диво болючою. Так інколи буває, пишуть принаймні бо сам я такого не знавав, коли всі відчувають що станеться дещо дивне та водночас трагічне...
Поївши пішов Префікс гуляти. Не малечою був бо. 17 йому бовкнуло. А от знаєте ні, іншим може і бовкнуло а нашому майбутньому героєві стукнуло бо голова не пустою була. Можна навіть сказати що Префікс входив до складу інтелектуальної єліти Морфології. Хоч крім нього в тій єліті і був лишень голова, бо був він всюди і бачив все і крім цього нічим не займався. Тож пішов гуляти дівчата йому вже цікаві стали знаєте... особливо після підручника з анатомії для девятого класу. Шоправда мали дівчата сільські імена якісь невиразні у порівнянні з його і сестриними…Маша, Даша, Наташа…сміх а не імена. Не значать бо ж нічогісінько, ніякої в них ролі в словотворі не було і працювали вони тому секретарками у голови. Як можна помітити головинська присутність відчувалась всюди. Хоча навіть імені в нього не було. Так тільки і звали Голова або взагалі Отой чи Незайманий бо займати його дуже неприємне і болюче діло і те знали всі. До Маші пішов Префікс чи до Саші вже тепер ніхто не скаже бо стерлася пам”ять про пересічність цю. Тричі прокричавши папугою як і домовлялися та нікого не дочекавшись зайшов наш герой до сільради. Тишком нишком зайшов. Саша-Маша любила сюрпризи. Довгими були коридори і тепер просуваючись крадькома Префікс почав помічати що вони всі якісь однакові і незрозуміло як він взагалі знаходив дорогу але ж знаходив і тому не дуже нервувався. Малий не знав тоді що це був звичайнісінький собі „викрив просторово-часового контініуму”. А значить десь поряд щось коїлось... Йшов він поки не дошаркавсь таки до Кабінету Голови. Гукнувши тихенько і почувши лишень тишу і звуки що виробляє шашіль під час коїтусу (може це те магічне що коїлось поряд і викривляло простір і час??) Префікс переборюючи невпевненість у доцільності і правильності свого вчинку і трішечки страх пішов таки до дверей Кабінету. Вони були відкриті. Незайманий давно перестав боятись когось у своєму селі...Влада його була остаточною. Як не намагався Префікс визнати хто ж був раніше головою ніхто не знав... всі ніби забули... здаавалось Отой був завжди!
Кабінет камера мотор! Голова щось виписував червоною фарбою…якісь круги, еліпси, дуги кожна з котрих торкалася променів зірки що була вирізана посеред мармурової підлоги. Раптом Префікс помітив біля Голови тіло своєї дівчини….порізана була та і пошматована. Побачивши це скрикнув наш герой і тоді Голова повернувся до нього. В місячному сяйві що розливалось молоком по кімнаті очі його блищали страшним синявим блиском. Ти…ти…не так все зрозумів – сказав Голова. Але Префікс був певен що зрозумів все саме так. Діставши батьків ніж з котрим ніколи не розставався він кинувся на свого ворога. Та не так то воно було легко. Отой був досить таки спритним і відскочив уникнувши критичного хайкіка. І понеслись Префікс і Голова у смертельному танку обмінюючись стусанами. І знайшли тоді молодість і ненависть гідного суперника у відчаї спійманого кримінального автроритета. Не пройшло ані сім днів, ані трьох днів трьох ночей... не довго йшов цей епічний двобій. Зажав таки Префікс свого суперника біля циклопічного каміна позбавленого художнього смаку і пробив йому серце батьківским ножем. Осідаючи плавно і пафосно як попіл від тещевої хати голова прохрипів: тобі не вибачать…ти зрозумієш…інакше ніяк…”. Раптом вогонь охопив тіло Голови перекинувсь на штани Префікса а потім його всього. Дивно але вогонь не пік а ніби облизував…заспокоював…втішав. І смерть дівчини вже не була такою трагедією…врешті решт ти її і не любив герой…облиш цей світ…він не для тебе – шепотів вогонь. І Префікс лишив хоча йому здалося що він просто заснув.
Прокидатись від холоду завжди неприємно і двічі неприємно прокидатись посеред холодної вуличної бруківки від того що тебе штовхають. Штовхають здоровенними ногами…Господи та що ж то за розмір такий? Чи то мене колодою б”ють? – подумав Префікс відкриваючи очі. Над ним стояв довжелезний здоровезний хлоп. Здоровенним він здавався тим більше що дивився на нього наш герой знизу вверх і сонячні промені переломлюючись об спину Здоровка (як про себе охрестив його Префікс) ніби вирізали його силует з реального світу.
Та хай би вже скоріше вирізали аби він мене не штовхав! - чомусь подумав Префікс.
І раптом штовханина дійсно скінчилась хлопчину підхопив його на плече і поніс не дуже то зважаючи на Префіксові крики. З плеча було помітно що зріст велетня був десь чотири з половиною середньостатистичних мешканця Морфології.
Хто ти такий?, - запитав наш хлопчина.
Мене звуть Слово, Слово Всеохоплююче. Всеохоплююче – це як ти зрозумів прізвище – прогримів Здоровко.
І спочатку було слово...- посміхнувся про себе Префікс. – але вголос сказав – і куди ж ти тягнеш мене?
І тоді Слово розповів Префіксові все. І про те що випадки вбивств наглядачів траплялись і раніше. І власне про існування тих самих наглядачів-голів, про їх вічність що здобувалась людськими жертвами... щоправда за гуманним наказом королеви жертували тільки дівчат без функції в словотворі та ще й з поганами оцінками з української. Та довше всього розповідав „атлант” про володарку цієї країни містичну королеву Синтаксичних жахів, Володарку Слів і Дифференціатора слабкого і сильного Керування. Вона була вічна і найсправедливіша як стверджував Здоровко. Жодна людина з Синтаксису не могла пережити навіть її погляду. А нерозумні що спробували хоч раз їй не скоритися вилучались з мови... кому ж пощастило і змилостивилась Королева стали архаїзмами – відступниками що потроху виходять із ужитку. А це для мешканця світу Слів значить смерть! Плавно так просуваючись до палацу і оглядаючі чудернацькі краєвиди нового для себе світу, потрохи починаючи відчувати біль в ребрах, Префікс все більше дивувався різниці Синтаксису з його спокійною ідилічною Морфологією. Всі були якісь метушні стривожені і інколи здавалось що навіть налякані. Дивувався Префікс і задавав ще більше питань. А чого у вас всі такі дивні? А чом той чоловік сплюнув коли ми проходили мимо? А чи справді можна вірити в закони квантової фізики? На більшість з котрих Здоровко відподав „Неможна про це говорить”. Окрім звісно фізиків. З цього приводу Слово відвовів що вірити їм не варто бо існує в світі лише одна правдива наука і то є філологія – божественне вчення про Мову. Це слово Слово зазвичай благоговійно шепотів і потім надовго замовкав. Сконцентрувавшись на якійсь чудернацькій квітці що раптом з”їла собаку Префікс вгледів на зап”ясті Слова страшний рубець... перед очима раптом сплили слова „Там слово закуте в кайданах тугих!” А це в тебе звідки?..
Прокидатись на холодній підлозі вдруге за годину було вже занадто! Так занадто що аж боліло в потилиці.
Що прокинувся? – це звідкись з північно-західного кутка каземату.
Оооуууу *?!*?:”*?:!”?:*?? – приблизно щось таке скрикнув наш малий герой занадто різко як для своєї допитливої потилиці повершувшись у напрямку джерела звука. Не просто ж так саме по ній вдарив Здоровко? Там були значить всі питання що їли Префікса все його недовге а судячи з того як останнім часом розвивались події зовсім коротке життя що стрімко рухалось до свого єпілогу, кінцівки, апофеозу або влучно і лаконічно кажучи 3.14здецю! І дійсно голова боліла так що питання про фізику, зорі і пухнасті хмарки над синеньким ставочком вже не турбували нашого героя. Цього разу повільно повертаючи голову до місця звідки йшла ще досі луна від заданого питання Префікс побачив на стіні маленьке віконце красиво оздоблене хрест навхрест залізними прутками і знову сказав якесь сакральне слово що не ввійшло до жодного офіційного словника української мови. Можливо то була дійсно якась вкрай магічна мантра бо саме в цей момент на рівні віконця з”явився привид у вигляді голови Голови і сумно покивав головою....чи може те все просто здалося нашому героєві що знаходився у дуже неприємному шоці від останніх подій. В кутку сидів сивий дід. Саме так сивий і саме дід, бо окрім бороди і очей здавалось нічого і не було...хоча й очі блищали якось дуже спокійно і тихо...вкрай сиво...з частотою не більше 45 герць. Підсунувшись ближче Префікс помітив що дід важко дихає.
- Що з вами діду? За що вас?
- Зі мною? Вже нічого синку...тепер вже нічого. Це кара. Страшна кара нашої бездушної королеви за те що я відмовився їй годити. Її крижане серце позбавило мене нормального існування. Її довгі й кістляві пальці направили мою долю в це фатальне русло. Її потворну гидку посмішку я буду бачити уві сні до самої смерті! Колись я був елітою. Я був неологізмом синку!!! Одним з популярніших в своїй Лексиці. Тепер в це важко повірити... мене звуть Гелікоптер. Це горде ім”я колись часто вживали модні телеведучі потворного світу нашої цариці. Тепер я ніхто. Ти здивований? Ти не знав про їх світ? О синку... як же багато слів загублено, навіть цілі частини мови пропали з ужитку і все тому що Вона так схотіла. Непокірних в кайдани або в каземат. А чим ти їй не догодив?
- Я Префікс діду Гелікоптер. З Морфології я. Кажуть що це інший світ...
- Морфології...Царице Книжкова, як же ж це....зрозуміло чого тебе відразу не вбили...у тебе дуже гарне ім”я синку. Воно тебе поки що і береже. Пропадеш ти і зникнуть всі префікси і вже ніколи тоді наша мова не переплюне французьську по милозвучності. Трагедія яка ж трагедія... ти повинен бігти звідси і прожити як можеш довго. Біжи!
- Як же ж бігти діду? Ми ж в тюрмі!
- Двері не зачинені. Вставай і йди.
- Як так...не зачинені – оторопів Префікс. – а навіщо ж тоді...
- Ти ж тут недовго...мабуть не помітив ще... Всі Синтаксці підкорені остаточно. Нема для чого закривати двері. Морфологія ж – інший світ. Вогненний погляд Королеви не дістає туди. Рушійне її дихання не торкнулось ваших мужицьких простих сердець. Ноги її ще не ступали по вашій ниві житті. Біжи сину. Третій поворот наліво портал до твого світу.
І Префікс побіг. Побіг так як не біжав ще ніколи в своєму житті. Його п”яти горіли а серце відбивало чочотку. Страшний і немилосердний темп цей привів Префікса до тронної зали.
Гм - єдине що зміг тоді сказати він. Ще раз пригадавши весь свій шлях від камери до цього місця і зрозумівши що повернув таки правильно Префікс вже збирався повернутись назад і уточнити провсяк випадок відносно якого плеча наліво як раптом двері з страшним скрипом зачинились перед ним.
- Ідіоти – пролунало десь зза спини – Скільки раз я мушу казати що треба змазати двері! Весь престиж моєї імперії зла псують ці трекляті двері хай їм грець! Всюду дурбаки. Базар їм мести а не в палаці працювати! От дістануть мене вкрай – закатую усіх! Залишу в мові одні прийменники й матюки! Один хрін люди крім них нічим не користуються. А краще і прийменники четвертую...якось без них обійдуться. Але ж повернемось до сумної буденщини. Здрастуй Ромео.
- І вам добридень – сказав Префікс вочевидь здогадавшись що звертаються до нього. Титанічних зусиль це не потребувало зважаючи на те що окрім нього і цьєї вульгарно розмальованої жінки в темно зеленій юбці, коричневому кардигані і окулярах з роговою оправою того ж кольору в кімнаті нікого не було.
- Невже ж це королева? Звиду не скажеш....хоча цей командний голос...мабуть все ж таки вона. Провсяк випадок звернусь на ви. - Саме до такого висновку прийшов Префікс зваживши всі за і проти. Як то тронна зала, справді вкрай командний голос і манера рухатись.... Зрештою і цей умовивід не став дуже вже життєстверджуючим і до біса новим для соціуму зважаючи на корону що знаходилась якраз проміж чорних з позолотою рогів королеви.
- Як ти вже мабуть зрозумів – я і є Імператриця Всесвіту звуків, Королева Синтаксису або просто Галина Семенівна Хондар – вчителька другої категорії загальноосвітньої школи номер один села Великі Дубки. Навічно проклята. Продала душу Мефістофелю за конспект відкритого уроку для захисту звання.... А казали ж мені що в нього гумор ще той. Назва уроку була Подорож у країну Синтаксис. Іронічно чи не так?
- Мугу – тільки і зміг сказати Префікс. Голова героя здавалося скоро лопне як повітряна кулька в руках байстрюка з голкою від такого об”єму нової інформації. Але він тримався пропускаючи мимо непотрібне. Якісь степені, уроки, мефістофель...невже ж це ім”я???
- Історію свою я тобі розказую не просто так від сумно жити. Мені від тебе дещо потрібно тож перейдемо до діла. По перше. Не думай поганого про Гелікоптера. Він же дав тобі підказку, за що доречі зараз і вариться в казані приправлений Амбасадою та Рафтингом. Вони всі мені скорились. От і направив він тебе якраз мені в обійми. Ти мабуть питаєшся навіщо ж тоді тюрма? Аби ти бачив своє обличчя! Давно я так не сміялась!! Хлоп тупий. Так так так...розумію що не личить королеві гратися а втім нічого не можу з цією своєю звичкою вдіяти. Власне чого я від тебе хочу... – промовляла так Королева повільно і велично спускаючись алебастрового кольору сходами (яким би він не був той алебастровий колір) вкритими червоною ковровою доріжкою.
- Аааааа....ууууу...., - промовляла вона падаючи тими ж сходами не менш велично а втім вже не так елегантно.
- Хрусть, хрусть, хрусть – скандували її шийні хребці під босою ногою божественного в своєму геройстві Префікса.
- Бульк, бульк, бульк – витікала кров через подріблені щелепи і розливалась милими червоними струмочками по мармуровій підлозі.
- Дзен-дзелень-дон, - урочисто промовила корона перед тим як скінчила свій шлях у руці Префікса...за мить Короля Префікса Відважного Луноликого.
І наступила тоді нова ера спокою і процвітання. І зажили вони всі просто префіксально а інколи навіть префіксально-суфіксально, бо забрав новий король свою сім”ю у палац і не жадний був до слави. І жодна Даша-Маша-Саша з тих пір не поконала в кривавих руках тоталітарного режиму льодянооких „голів”. А матері ще й досі лякають своїх дітей „Будеш неслухняним зла Галина забере”.
На цьому я завершую свою оду мій королю....відпусти моїх дітей. Чи хоч би не цькуй більше собаками.