Гойдається рожева клеверинка,
Біжить травою росяна стежинка,
І через вигін мчу я, невеличка,
За мною ззаду хвостиком сестричка.

Он хата, до шосе передостання,
Там нас завжди чекає тьотя Таня,
Проста і мудра, в русі спозарання,
Коріння роду берегиня Таня.

Її хатина пахла пирогами -
Великі їх ліпила тьотя Таня,
Казала: "З"їж три - та й носа втри!.."
Топтала ряст все хворими ногами
І примовляла:
"Топчу-топчу рясту,
щоб і на той рік мені ще топтати..."
В саду ростила півники і м"яту,
До всього мала приповідки влучні.
І їй було десь років, може, з сорок,
А ми її сприймали за бабусю -

Чи то за ласку предковічно-щиру,
що нам серденька сповнювала миром,
Чи то за мудрість вроджену, природну,
За те, що йшла корінням від народу,
Співала нам гіркі його пісні,
І завжди знала добре що, й що ні,
У рушники квітчала образи,
В святу неділю слала рогози
На жовту, свіжо змащену долівку
і, гладячи чиюсь із нас голівку
Розповідала, як померла ненька,
Як залишились з братиком маленьким,
Із Василем із роду Христичів,
У тридцять третім...
Темно уночі
Останнім батько помирав, і дітям
Усе підсовував останні крихти,
Поки й не змовк од голоду навік...
Брати середні два, Микола й Гриша,
Пішли в Америку десь,
як казали люди.
Від того часу більш про них не чули.
Чи то і я прийшла в Америку
не їх шукати?..
Бринить душа розчахнутого роду...

Отож була нам тьотя Таня й за бабусю,
Бо нас бабусі наші не діждались,
Бо перша, Варка, згасла в тридцять третім,
А друга - горда й сильна Степанида
Після війни померла з перестуди:
закололи кабанчика,
вона мила кишки надворі
у мороз,
підхопила запалення легенів,
поки довезли її з глухого села до лікаря -
вмерла по дорозі...

***
Шумить трава шовкова на могилах,
На проводи давно вже не ходили,
Далеко звідси, хтозна коли вдасться...
Бузок цвіте духмяно так, на щастя...