Не вистача мені любові...
sashenika — 22/01/2008 - 16:28
Збірка: Зимове віршування
Не вистача мені любові.
Не Бог карає,
сама згораю у словах.
Ти відчиняєш двері раю,
залишусь в пеклі. У руках
шаленства пристрасті залишусь,
у недовіру зроблю крок.
Рукою злості самознищусь,
із твоїх слів сплету вінок…
Не вистача мені любові.
Сама караю свою хіть.
Я зрадила кохання мові,
Лиш спіть серця, тепер лиш спіть.
Заплющте очі, милі душі,
сховайте ранені серця.
Самотній привид спокій рушить,
то привид мій, лиш тінь оця
мого кохання. Занедужав
твій погляд з пострілу стрільця.
Мене любити хтось же мусить?
Невже любов лиш для слівця?
Не вистача мені любові,
вона мого поріддя слід,
вона спадковість тої крові,
що створить власний мій з ним рід…
Не вистача мені любові,
не Бог карає, лише я.
Не бачу я тої любові
і піді мною спить земля.
А ти все стукаєш у двері,
Я відчинить тобі боюсь.
Від болю хочеться по стелі
повзти, самотності корюсь.
Вигадую думки веселі…
Про тебе мрію і молюсь.