Далеко за Великим морем, в добрій, нікому не відомій країні, що безтурботно дрімала лежачи на зелених, мережених вузькими доріжками і крученими стежками, пагорбах, рясно всіяних барвистою мозайкою польових квітів, в смішних, дерев»яних хатинках щедро розмальованих химерним плетивом кольорових візерунків жили… не ті, дивні люди, що зіпсовані жадністю до жовтого металу скупо вимірюють ним кожну хвилину свого короткого життя і щодня налякано чекають від сусіда підступу і обману; а жив там безтурботний і щасливий люд, серед якого не було місця злу, ненависті і заздрості. Царювала там відвертість, щирість та простота в думках і справах її мешканців. Були вони душею та з вигляду як діти, з великими, цікавими до всього і завжди веселими очима.
Проте був серед них один малий, що різнився від інших. Мав він незвично сумний і байдужий до всього погляд, який невміло ховав. Ввечері тупив очі до землі і так з нетерпінням чекав ранку, а коли з»являлися перші сонячні струмочки, що потім зливалися в потік і вкривали світлом широку галявину, на якій стояла його оселя, з божественною шанобливістю зводив їх вгору - в небо. Часто вдивлявся він туди де за ніжним серпанком біло-молочних хмар ховалося мариво його справжнього щастя. Його чудесний ідеал. Краса і Довершеність - Його Сонце.
Насолода від Її краси - уділ Богів. Смертному пити нектар Її споглядання недозволено. Карою за це є нестерпний біль і сліпота. Проте закохана і вірна своєму Ідеалові, наївна душа малого дивака, одного погожого дня все ж наважилась доторкнутись до свого Божества широко відкритими очима…
Усі його рідні і друзі ніяк не могли втямити, що змусило цього дурника так довго, не відводячи погляд, дивитись на Сонце. Міняючи тілесні муки на божественну насолоду він мало не знищив себе.
Чотирнадцять днів і ночей по тому він лежав безпорадний. Чорна, як траурна ряса - полуда вкривала зранені очі. Під нею він не бачив нічого крім застиглого, сліпучого образу враженої нахабністю зухвальця Богині Сонця- Ра
Дякуючи близьким, що добре доглядали його і Богам Малий знову побачив світло. Добрі Всевишні простили його божевілля і повернули йому зір. Проте травма зробила його очі болісно- чутливими до сонячного проміння і дивитись в гору стало неможливо. Боги забрали можливість, навіть краєм ока бачити Її. Але забули забрати нестримний потяг до Неї.
Ще один недозволений, погляд на твоє Сонце буде останнім для тебе. Він забере твоє життя …
… І що ж ?