Космічний корабель вийшов на навколопланетну орбіту. Згідно програми він повинен здійснити п’ять повних обертів для збирання та аналізу інформації. Олег завжди дотримувався правил. Інакше й бути не могло, адже якщо кожен почне робити те, що йому заманеться - у світі настане цілковитий хаос. А хаос - це дуже і дуже погано. Чому ? Олег не міг точно пояснити. Але якщо вже правила існують то вони потрібні. Не даремно ж їх видумували.
Олег ввімкнув автопілот і блаженно опустився у антигравітаційне крісло. Після ввімкнення автоматики усі його турботи передавалися бортовому комп’ютеру. А техніка ще ніколи не підводила. В крайньому випадку його сповістить дублююча система безпеки. Насолоджуючись приємними думками космонавт полинув у своє недалеке минуле. Чи міг він повірити три роки тому, що невдовзі матиме власний космічний корабель? Нехай такий старий та обшарпаний як його надсвітовик “Голуб миру”? Ні, ніколи б не повірив. Хто він був тоді? Жовторотий випускник пілотного училища. Звичайно, він мав великі запаси теоретичних знань та певні навички, але лише щасливий випадок привик його у “Всесвіт без кордонів”. Ця фірма займалася і займається пошуком нових планет для потреб людства. І закони у неї прості: головне, щоб на планеті не жили розумні істоти. Справжній рай для двадцятирічного юнака. Цікаво, наскільки він змінився за цей час? Повернеться додому, то ніхто і не впізнає... Самотні польоти зробили з нього справжнього чоловіка, загартували його дух.
Чудово було б повернутися на Землю героєм... Одержати почесну премію... Для цього потрібно відкрити хоча б одну планету земного типу. Знайти її нелегко, дехто витрачає на пошуки десятки років, але йому і тут пощастило. Ця четверта планета в системі білого карлика має всі умови для проживання людей. Вона може стати вершиною у його кар’єрі пілота-планетовідкривача .“І що ти робиш ? - посварив себе Олег, - Замість того, щоб з надією вдивлятися на монітор, ти лежиш і згадуєш минуле. Невже тебе стомив політ? ” Космонавт підвівся і доводячи самому собі, що він у чудовій формі, зробив кілька присідань.
Олег ввімкнув примітивний пристрій для виготовлення тонізуючого напою і глянув на монітор. Який жах!!! Усі його мрії моментально розсипалися. “Голуб миру” пролітав над містом.
Сумнівів не було, там внизу - існувала цивілізація. Це наглядно ілюстрували високі багатоповерхові будинки, кілька стадіонів для проведення спортивних ігор, культові споруди, щось схоже на міську ратушу і навіть невеличкий космодром.

Прощавай почесна премія ... Прощавай дивовижний світ голубої планети, втрачений для людства назавжди ... Йому залишалося лише розвернути корабель і знову повернутися в тенета чорного космосу. Повернутися на Землю? Ні, він не повернеться з пустими руками. Краще смерть ніж безчестя. Але й помирати його ніхто не заставляє: на кораблі повно запасів, вистарчить не на один рік мандрів по Галактиці. Олег зітхнув. Справді, його не підганяють. Він може літати скільки завгодно, шукаючи ту єдину, так необхідну для колоністів планету, яку згодом назвуть його ім’ям. Запаси можна поновлювати на Пограничних базах, де завжди раді розвідникам. Хіба він один такий? Ні, тисячі схожих кораблів літають від однієї зоряної системи до іншої. Справжні планетовідкривачі ніколи не здаються. Чи зламала його перша невдача? Однозначно ні, вона лише загартувала його волю.
Підбадьоривши себе, Олег знову глянув на монітор. Зовнішні камери показували зелені поля, на яких працювали гігантські сільськогосподарські роботи. “Цікаво, - подумав космонавт, - на що схожі жителі цієї планети.” за своє коротке життя Олег уже встиг познайомитися з представниками позаземних цивілізацій. Більшість з них мали представництва на Землі і рахувалися союзниками у освоєнні космосу. Керівники “Всесвіту без кордонів” часто запрошували інопланетян у гості, щоб проілюструвати різноманіття життєвих форм у Галактиці. Навіть найбільшим фантазерам важко уявити яким істотам природа подарувала розум. Починаючи від антанаїрських гуманоїдів та бесалаційських мініатюрних людей і кінчаючи довгошиїми птахами з Волоні...
Олег переключив зовнішні камери на збільшення і затамував подих. Важко було описати те, що творилося внизу. Спочатку Олегу здалося, що там, на планеті, йдуть воєнні баталії. Але пізніше він зрозумів свою помилку. Це не війна, хоча кращого епітета космонавт не міг підібрати. Все, що відбувалося на планеті було вище його розуміння. Подумати тільки, бридкі потвори їли в нічому не винних людських істот.
Олег протер очі і заклацав підсилювачами зображення. Але нічого не змінилося. Потвора, обхопивши своїми щупальцями тіло гуманоїда, перегризала йому горло. Трохи дальше таке ж чудовисько колупалося у теплих нутрощах іншого нещасного.
Побачене примусило Олега відвернутися від екрану. Не хотів би він потрапити в обійми такої зеленої потвори. Жахіття так і стояло перед очима. Вона опирається на свій хвіст і швидко викидає щупальця вперед. Олег пробує звільнитись, але йому не вистарчає сил, щоб розірвати міцні кайдани. До його обличчя наближається бридка голова. Він бачить як у чудовиська по підборіддю тече оранжева слина, а від його гарячого дихання - цього нестерпного смороду - хочеться блювати. Щось впинається йому в шию і Олег, розуміючи, що це ікла, втрачає свідомість... Фу-у-у... Яка бридка картина.
Гуманоїди мало чим відрізнялися від людей, а якщо і відрізнялися, то Олег цього не помітив. Усі вони були чоловіками. Та дивним було не це: вони зовсім не чинили опору. Землянин не вірив, що досягнувши помітних успіхів у робото будуванні та створенні космічних кораблів, аборигени не могли винайти зброю проти потвор. Для цього спокійно підходила лазерна рушниця, бластер, чи навіть найпримітивніший пістолет із розривними кулями. Хіба, що їхня культура визнає пацифізм, як єдиний варіант для існування розумних істот. І в цьому твердженні вони зайшли так далеко, що навіть раптова зміна обставин не може змусити їх використати насилля для самозахисту.
Олег симпатизував гуманоїдам. Можливо, провідні вчені-психологи і назвали б цю симпатію любов’ю до своїх відображень чи підсвідомим страхом перед істотами, які не схожі на людей, але космонавт так не вважав. Він стояв на стороні покривджених і бажав лише, щоб перемогла справедливість. Олег давно б втрутився у боротьбу. якби на заваді не стояли правила. Вони наказували не виявляти своєї присутності. Непослух карався відбиранням ліцензії. Вважалося, що кожна нова відкрита цивілізація є потенційним ворогом, тому основним завданням було зібрати інформацію не видаючи себе.
В кабіні пілота пролунав свист ;на пульті управління засвітилася червона лампочка. Отже, корабель виконав програму першої розвідки. Тепер в Олега не залишалося вибору. Він повинен доповісти вищому командуванню про результати, передати координати планети і летіти дальше. Повинен? Здається в училищі... Ні, не в училищі, це Антон хвалився, що знає як обдурити комп’ютер. Антон. Такого боягуза, напевно, не знайдеш у цілому Всесвіті. Він завжди говорив: “П’ять обертів довкола планети - дуже мало. Тому, щоб переконатися чи є там якась небезпека, я зроблю десять обертів, двадцять...
А комп’ютер й надалі показуватиме п’ять.”

Олег відкрив частину панелей і глянув на різнокольорові кабелі. Свист змінив свою тональність: став більш різким. Це нічого, він впорається. Синій і коричневий поміняти місцями, червоний витягнути з гнізда. чому не зникає свист? А мало не забув... Тепер усе має бути в порядку... Справді, на моніторі засвітилася цифра “0”, свист зник. Залишилося тільки розставити кабелі по місцях.
Олег витер піт, який виступив на обличчі і знову занурився у жах, що панував на планеті. Сцени смерті вже не викликали такої бурхливої реакції. Не даремно кажуть, що до всього можна привикнути, в тому числі і до неї.
Чудовиська були всюди: на маленьких пляжах, фермерських угіддях, в містах.... Вони чинили свою чорну справу, залишаючи за собою купи обсмоктаних кісток. Планета потопала в крові.
Пролітаючи над передмістям, Олег побачив дивну картину: старий чоловік сам йшов на зустріч потворі, яка вийшла з будинку. Він не чинив опору і став ще однією безіменною жертвою пошесті. Олег прокрутив відео-плівку у повільному режимі. Якщо і були якісь сумніви, то вони швидко розвіялись. Залишалася лише одне розумне пояснення - масовий гіпноз.
Все. Він не може залишатися стороннім спостерігачем. Настав час для дій. Олег натиснув синю кнопку передавача і сказав:
-Там, на планеті, ви чуєте мене?
Відповіді не було. Олег кілька разів повторив свій запит в надії, що його хтось почує. Повинні ж вони мати засоби комунікації. Залишалося лише чекати; він і так порушив усі існуючі правила.
- Говорить Гайдана. Хто б ви не були, ми вас чуємо.
Бортовий комп’ютер чудово справився з перекладом.

- Гайдана, якщо ви використовуєте відеофони, налаштуйте передавальну антену на діапазон З-051.
Екран відео фону замерехтів і на ньому з’явилося усміхнене обличчя аборигена. Це був чоловік років тридцяти-тридцяти п’яти з маленькими чорними вусиками і першими зморшками біля очей. Кімната, в якій він сидів одразу показувала, що її господар якщо не належить до еліти, то стоїть на наступній сходинці соціальної драбини.
- Хто ви такі ? - здивовано запитав Гайдана, оглядаючи Олега, - Чому ви не вдома ?
- Я прилетів сюди з іншої планети. Вона називається Земля. Хоча сумніваюся, що ця назва щось вам говорить. Між нами тисячі світлових років.
- Дивно, ви так схожі на звичайного дегандійця... І що примусило вас кружляти на орбіті нашої планети?
- Це немає значення, - не витримав Олег, - У нас немає часу. Головне, що я тут і можу вам допомогти.
Землянин помітив як по обличчю Гайдана пробігла тінь здивування. Дегандієць на мить замислився і хвилиною пізніше відповів:
- Але ми не потребуємо вашої допомоги.
- Я-я-як...

Здивуванню Олега не було меж. Гуманоїд заперечував очивидне. Глузує? Землянин докладав останніх сил, щоб не вилаятись на всіх мовах, які йому тільки відомі. Гайдана уважно чекав пояснень... І як він міг забути? Ну, звичайно!
- Вони вас загіпнотизували! - закричав Олег, - Огидні потвори якимось чином маніпулюють вашою свідомістю! Ви беззахисні перед ними! Вони вбивають вашу націю по всій планеті!
У дегандійця відвисла щелепа; очі мало не повилазили з орбіт. Одразу було помітно, що про небезпеку він чує вперше. Ззаду Гайдани з’явилася темна тінь. Олег зрозумів кому вона належить.
- Чудовисько біля вас! Рятуйтесь!
Гуманоїд озирнувся. Зелена потвора стояла поруч і від нетерпіння била хвостом об підлогу. Гайдана повернувся до монітору і його погляд не передбачав нічого хорошого.
- Я розцінюю ваші слова як дуже невдалий жарт, - процідив він скрізь зуби, - Моя дружина не перемагала на конкурсах краси, та для мене вона найкрасивіша в цілому світі.
- Любий, скільки можна розводити теревені, - втрутилась у розмову “красуня” і , погладжуючи живіт, додала, - Я думаю, що саме час...
- Хвилинку, люба, - дегандієць знову звернувся до Олега, - А ви збили мене з пантелику. Признаюся, був такий момент, коли я мало не повірив вам. Подумав: “А, якщо у них на Землі все відбувається по іншому? ” Та ні, ви не можете розмножуватись іншим способом. Така схожість... Кожен батько повинен виконувати свій обов’язок перед потомством. Обов’язок, який забезпечує зміну поколінь. Моя вагітна дружина...
- Любий! Скільки можна чекати. Ти ж знаєш як важливо, щоб це сталося вчасно, - проворкувала потвора.
- Вже йду! Ще кілька слів, кохана, - їхні погляди зустрілися знову і Гайдана додав, - Я думаю, що ти поганий батько. Я б ніколи не залишив свою дружину заради космічних польотів, знаючи, що без мого поживного м’яса, вона не зможе народити повноцінну дитину. Надіюся, ти колись зрозумієш найголовнішу істину життя: справжній батько - це не що інше, як енергетичний імпульс перед пологами.
Він обернувся і зник у обіймах дружини. Олег не встиг пояснити дегандійцю специфіку людських стосунків. Але це б нічого не змінило. Гайдана був чудовим батьком. Він виконав свій обов’язок.