Проходить час, летять комети, планети по порядку йдуть.
І світить сонце ясно нам, сам місяць промінь відбива.
Галактики у вирі крутять, ідуть по траєкторії польоту.
Приносять жертви десь богам, там на похоронах голосять.

За межами простого світу, ту реальність непомітну,
Де кожен є, є ні на що не зважаючи,
Ми бачимо у снах, наших вічних, нічних снах.
У світі, де немає світла, тьма тіней лиш.

У Всесвіті красиво дуже, друже якби я міг туди попасти,
Хоча навіщо це мені, ні, краще здалеку споглядати цю красу.
Бо все здалеку є більш досконалим, малим і справним.
А зблизька розклад на частини, днини переходять у хвилини.

Коли попаду в інший світ, Всесвіт доступний стане у всій красі,
Не страшно залишати все тут мені, дні непотрібні й однакові,
За межею такого немає, не знає правда цього ніхто,
Але я вірю що так буде і було, струно життя не покидай!