Десертне
Лукреція Крон — 9/12/2008 - 02:06
Конкурс: Екверлібріум
На старому кладовищі - квітневий відблиск сонця
як мереживо - вогонь
Останні скрики ще живих птахів,
поснули у неволі
За обрієм, в будинках під дощем
У вічному тумані міст
Іще не спалених
Я повернулася - одного разу, з іншого життя
із сутінків
Примарою чи мимовільним ароматним спогадом
чи наслідком гріхів
Всередині - як крик, як спалах, засвітився плівкою
на чорно-білому
Не йди...
Позбавлено-розбавлений ти танеш
Мандруєш півночами - голими потворами
Без шансів на повернення - з закляклих міст
Останні відголоски холоду,
морозний ранок...
Все обіцяне
Несправджене
Тікаючи, мов ловиш щось долонями
Щоразу і минуле, і теперішнє
тінь поміж скронями.
Серед глибоких рік, льодів німих - забракло стійкості
Це крах заможності
і край приреченого стогону
Пронизливо, як ввімкнення
як дріт, що розриває стигле небо
Серед снігів загубленого простору - збагненого вже.
Опалені думки - хутряним доторком
І зашморгом тупої пристрасті
чи гострої безмежності - отрути бризкає
А там у тебе є тепло, будиночок
віконця з пряників, кориця скрізь на постелі
І стеля в вафельному кришеві
солодка, м’ятна невагомість котиться
З усіх семи небес, де оселились янголи
і доживають монотонну прикру вічність.