Топонімія.
Володимир Василишин — 5/12/2008 - 01:10
Конкурс: Сатиричний аперитив
Не пише про це ані у “Кобзарі”,
Ні в “Декамероні” Джовані Бокаччо,
Як можна так грішно жить в мирі й добрі
Й чому в нас Мукачево, а не Мукачів.
Не знаю, як можна щось Бога просить,
Ходити для цього у Церкву Покровську,
Як майже століття для нас не досить
Наш град Січеслав звати Дніпропетровськом.
Вже знаємо нині, що всі ми є з піль,
Й лиш в полі безгрішному все в нас до ладу,
Чому ж тоді кличемо Христинопіль
Зовсім не по-своєму – Червоноградом?!
Ми й досі шануємо славних нероб,
Нероба сьогодні поважним в нас паном!..
Інакше для чого назвав хлібороб
Своє рідне місто ім’ям цим “Стаханов”?!
Чому ми ще й досі не зганьбимо тих,
Кому лиш ганьба справедливо належить?!
Чому в нас і досі ще є Іллічівськ?
Хто нині брехню там бодай би обмежить?!
Дитину народжену звуть на ім’я,
Аби та дитина була з ним щаслива;
Такою буде хай і наша земля –
Украєна Богом – Україна мила.
І хай не буде жодних буферних зон
На землях святих наших! Станьмо всі гордо!
Й скажімо усім: “Ми – великий народ!” –
А проклятий зайда закриє хай морду.
Та тільки для цього зовімо себе
І свою місцину лише іменами,
Щоб з них усі знали, які й хто ми є,
Щоби не були українці хохлами.
Присвята футбольній команді “Металург” (Маріуполь) (тепер чомусь “Іллічівець”).
Володимир Василишин.