В світі нема нічого, що може не статися
Ейфорія — 4/12/2008 - 21:05
Збірка: Self control
Конкурс: Сатиричний аперитив
Уляна йшла по вулиці. Ся вулиця була обставина невеликими магазинчиками-кіосками. Вітрини були брудні, деякі товари не свіжі та не якісні. Також старенька бабця продавала розморожений оселедець та свинячу печінку, картину доповнювала цигарка в руці старої, брудні коси та поганий настрій бабці. А як всім відомо – будь який товар бажано не купувати у людей з поганими настроєм, тим паче продукти харчування… і тим паче у старої брудної баби в кіоску де всі санітарні норми повністю відсутні. Погода була прохолодна та трохи падав дратуючий дощик, трохи парило і таким чином всі запахи з печінки та розмороженого оселедця, старої бабці, брудних кіосків літав у повітрі та створював дуже погану атмосферу. У Уляни склалось враження що вона попала у Францію 18-го століття… хоча вона просто йшла з вечірньої школи по рідному місті Хмельницькому. Всім відомо що це місто суцільний базар, та встигає бути першим містом в Україні по чистоті, а в деяких роках виступав я найкраще місто по благоустрою в Україні.
Уляна йшла по вулиці і як в фільмах жахів щось шепотіло листя на деревах, брудні кіоски ставали на дорозі, стара баба витріщалась на ню, дівчина була вже подумала що не все так жахливо як вона думає, і це просто майже ніч, а місце досить нормальне, просто Уляна сама собі накрутила мультики. От так вона намагалась заспокоїтись та вгамувати всій страх, здавалось все, пройшло… Уляна навіть посміхнулась! Пройшла вона пару метрів і полегшено видихнула, дуже собою пишалась що може так легко опанувати свої емоції та не здуріти. Коли раптово як і для неї, так і для пацюків, вона послизнулась на купці сміття та впала в погнилі овочі та газети, пролежала там може хвилини 2. Лежала, усвідомлювала що трапилось, коли їй дошло вона одним ривком піднялась та озирнулась, довгоочікувана рівновага та спокій миттю щезли, і побігли за руки по базару озираючись та сміючись над незграбним та замурзаним дівчиськом.
Було вже пів на дев’яту вечора коли вона йшла по цій лихій дорозі. Уляна собі подумала що цікаво було б пройтися по цій місцині вдень та посміятись над собою, подивитись в очі тій старій що так хижо зиркала на дівчину. Саме коли проходила Уляна повз кіоску з консервами коли почула за собою кроки. Кроки були трохи прискорені, дівчина насторожилась пришвидшила рух, вона відчувала кожен крок загадкової постаті, відчувала як шурхається одна штанка до іншої, відчула як таємничі ноги перескочили ту фатальну купу сміття де вже встигла відпочити Уля. Вона страшенно злякалась коли відчула що людина позаду дуже рішуче крадеться до дівчини, як бувало хижак крадеться до своєї жертви. Але слово «хижак» звучить дуже гордо, як для людини яка наважилась напасти на малолітню дівчинину у темному проході продуктового базару, де так на кожному кроці чатують створіння які готові налякати мале дівча ( хоча не тека воно вже і мале, але яке вже є). коли Уляна побачила вивіску «Шаурма», яка зеленими літерами світилась у пітьмі, вона почала щосили бігти, бо твердо знала і вірила що там повно людей. Коли бігла напоролась на кущ, який ніби з-під землі виріс (хоча в природі воно так і є) та вскочила десь в десяток калюж. Замурзана та розшарпана вона зачепилась за ручку пластикових дверей своїм капюшоном. Сама здивувалась тому що трапилось, та не так як тому що зачепилась, як тому що в цьому місці стоїть кіоск з пластиковими дверима, на тлі решти кіосків-брухту це виглядає досить дивно. Її навіть осяйнула думка що то портал в нормальний світ, що варто відкрити двері і ти опинишся в центрі міста де повно людей на яких світять ліхтарі, але то було далеко не так. Тільки встигла закінчити роздуми, як вона відчула що чиясь дбайлива рука знімає її капюшон з ручки дверей. Потім раптово рука змінила свої характер з дбайливості на зухвальство та поволокла дівчину за коси, вдарила по коліні та по лиці, а вже пізніше вибрала з сумочки мобільний, з кишені 43 гривні та mp3 програвач. З цими не хитрими трофеями втомлений, але задоволений собою нападник взявся прямувати до кіоску з шаурмою, залишивши покалічену дівчину на базарних пацюків. Раптово як і для себе, так і для пацюків Уляна розсердилась, піднялась та побігла за нападником, який по маленької йшов готуючись до вечері з шаурми. Дівчина пробігла за магазинчиком з пластиковими дверима, налетіла на мітлу та зламала її. Їй вдалося обігнати противника, вона чекала на нього за рогом і її тішило те що він не здогадується про її присутність, та те що він не забрав у неї секретну зброю подаровану батьками. Свій напад Уляна хотіла зробити раптово, з розгону, отже, вона відійшла метрів з 7 назад та зібралась бігти коли почула що знайомі ворожі кроки наближаються. Коли вона вже була вдорозі різко почало скавуліти пошкоджене коліно, їй здалося що там щось не так, біль був нестерпним, Уляна вже думала зупинитись коли послизнулась на недоїдках шаурми та коліно стало на місце. Дівчина дуже зраділа що вона настільки прудка, що зуміла зберегти рівновагу та не впасти. Отже, вона вискочила на противника, штовхнула його та пустила в очі дурман з балончика подарованого батьками!!! Коли поранений качався на землі Уля встигла забрати всі свої вкрадені речі та подивиться на цього суспільно небезпечного громадянина. Це був хлопець років 24, він був худорлявий, причому не від голоду, а від того що такий вродився. Також в нього було довге волосся та чисте обличчя, одягнений був також на диво гарно. Він носив одяг, який носять в Польщі та Німеччині, тобто одяг з секонд хенду. Був досить охайним, Улю дуже зацікавило те чим він в життя займається, чим дихає… але, вона довго над цим не думала, просто згадала минулі 15 хвилин з її життя. Хлопець качався по землі і тер обличчя, коли дівчина його розглядала, вона навіть не усвідомлювала що не чує як він кричить, настільки була здивована та зацікавлення зовнішнім виглядом нападника. Коли вона прийшла до тями то почула, як кричить її кривдник. Вона почула як продавець шаурми біжить на крик. Це виявилась молода дівчина років 27, вона була густо накрашена косметикою, та з фарбованим у червоний колір волоссям, одягнена була в приталенні джинси та червону кофтину поверх якої був синій фартух в рясних плямах. Дівчина підбігла з ножем до хлопця та не знала що робити, Уляну вона вже не побачила. Та побігла на зупинку на сіла в перший ліпший тролейбус, на диво то виявися саме той що їй потрібний.
Оля (саме так було звати продавця) принесла бутилку води та виляла на парубка, той оговтався та міг вже відкрити очі. Отямившись він хотів йти далі щоб можливо наздогнати дівчисько ( яке вже на той час тряслось в тролейбусі по дорозі додому). Хлопець підвівся та разом з рятівницею сів на ящик, вони перекинулися парою слів, з яких Оля нічого путнього не взнала про те що трапилось. В цій ситуації тільки її щось цікавило, вона була стривожена, перелякана та трохи зрадівши дивилась на парубка. Той в свою чергу нічим не був зацікавлений посидівши хвилину, другу він підвівся щоб покинути це місце і піти на пошуки жертви та прибутку в інше, коли його за рукав зловила Оля та мовила:
- Може тобі треба допомогти?
- Ні, нічого не треба. Облиш мене, мені треба йти.
- Може ти спати хочеш, в мене є в будці матрац він невеличкий, але тобі вистачить?
- В мене є де спати!!!
- То перед дорогою можливо хочеш очі сполоснути? – молила дівчина.
Оля всіма способами хотіла втримати хлопця. Вона дуже часто страждала від самотності. Її серце було дуже потріскане… так, так саме потріскане! Не розбите, а потріскане! Її ніхто ніколи не кохав. Вона дуже старалось сподобатись парубкам, які купували в неї шаурму, але все закінчувалось в кращому випадку коротким фліртом, який тривав той час коли готується шаурма. Як тільки пакетик харчем потрапляв до рук хлопця-покупця, він миттю розвертався в рідких випадках казав «Дякую» та прямував своєю дорогою. Якщо в щасливих випадках для Олі він повертався ще раз до цього кіоску він навіть не пам’ятав цієї чарівної продавця.
Сльози розчарування виступили на очах у Ольги…
- То може ти… ну я незнаю… А! може ти шаурми хочеш?
- Шаурми??? – спитав парубок, оглянувшись на ліричну леді.
- Так , саме так! Ну, якщо ти не хочеш, то йди собі! Мені більше нема чого тобі запропонувати. Хоча є, але то не зараз, бо… ми майже незнайомі.
- Та ні, ти що! Я не поспішаю. – казав хлопець беручи дівчину за руку та зазираючи їй у очі, де були присутні солоні краплинки, які вже були готові вилитися на ззовні. – я радо посмакую шаурму приготовлену тобою.
- Ну тоді пішли.
Вони пішли до будки. Оля була настільки зраділа, що йшла попереду щоб швидше прийти та почастувати шаурмою свого дорогого гостя. Вона була дуже щаслива та зворушена словами, якій їй сказав гість. А він був не промах, вмів сказати дівчині саме те про що вона мріє перед сном.
Вони увійшли до будки, Оля заходилась готувати страву, та розказувати йому про своє життя. Потім завела розмову, але співрозмовник говорити не хотів,бо він не був в цьому зацікавлений. Він хотів тільки добре наїстися, це давно входило в його плани, хоча грошей у нього не було. А от коли він здобув сьогодні 43 гривну він був зрадів, а зараз теж добре що доля так повернулась до нього.
- То як тебе звати? Бо ми так пів вечора проходили та не сказав ти мені. – з жартівливою посмішкою, фліртуючи звернулась Оля до порубка. ;-)
- Та ми не ходили, а на ящиках сиділи. – пробурмотів співрозмовник.:-/
- О, так! Точно, а ти такий коректний, не дасиш збрехати! :-) то як тебе звати, загадковий!
Сказавши це, Оля повернулась до парубка щоб йому підморгнути і незграбно кинула ложку в киплячу олію з-під смаженої картоплі! Бризки олії розлетілись по будці та забруднили все. На щастя Ользі вдалося відвернутися, вона була пристосована до цього. Та на жаль, гостеві пощастило менше… Величезна крапля олії *поцілувала* його в щоку. Він з криком кинувся на двір, а так як будка була для нього незнайомим місцем він напоровся на мітлу і зламав її та перевернув відро з маринованим м’ясом для шаурми. Ця картина дівчині здалась досить смішною, та вона була стійка та не засміялась. Тим часом коли Оля в роздумах стояла на порозі в будці її гість щось танцював на вулиці. Той танок був схожим на танець закликання дощу . І це було доречно, бо на опік треба було накласти щось холодне, або занурити його у воду. Ольга стояла на порозі і не намагалась зупинити хлопця, а той кричав як несамовитий. Ті крики на дівчину справили не найкращі враження. «І це так робить чоловік? Справжній чоловік не буде кричати пів ночі тільки від того що в нього влучила олія чи щось в око попало!» - твердо вирішила для себе Ольга. Через 3 хвилини вона вирішила вилляти на нього відро води. Так і сталось. А вже через 15 хвилин вони сиділи в будці та колотили МакКофе в пластиковому стакані пластикової ложкою. Дівчина довго дивилась на сердитого, втомленого гостя з посмішкою, вона дивилась ніжно та лагідно.
- Чого ти на мене так дивишся? – понуро спитав молодик.
- Та так! Скидай свої речі, ти ввесь мокрий! – наказала Ольга.
- Та не ввесь, я тільки кофту скину, ти ж мені на голову вилляла воду!!!
- Будь ласка! Ти б на моєму місці … ( не встигла договорити )
- …зробив теж саме! –закінчив за неї співрозмовник.
- Ні! Я впевнена що не зробив би! – сердито, можливо з образою сказала Ольга скидаючи з врятованого кофту та футболку, але щось побачивши вона різко змінила свій тон на лагідний та спитала: - Ти спортом займаєшся, МИХАЙЛЕ?
- Я, та так… не дуже. А чого ти… ой, а звідки ти знаєш моє ім’я, я ж тобі не казав!!! – він захвилювався, підвівся та глянув на Олю з-під лоба!
- В тебе на лопатці тату!
- А, точно! А я забув! – скрикнув Михайло оглядаючись на зад, на свою спину.
- Ну от і познайомились, а ти так не хотів мені казати як тебе звати. :-/ Що тут секретного?
- Я був не в настрої про це говорити.
- А там вже надзвичайно багато треба було сказати М-І-Ш-А! – з докором сказала Оля стріпуючи футболкою
Потім панувала довга мовчанка. Михайло зрозумів що повівся погано, здавалось би така дрібниця, але яка ситуація!!! Він вів себе я пан, якому головне наїстися, але виходить поки він сидів в темноті його встигли роздивитись. Йому було дуже соромно. Оля виявилась дуже хорошою людиною і йому зараз було дуже незручно заговорити до неї. Він був не вартий цього. Потім була пізня вечеря, чи ранній сніданок. Оля пригостила своїм творінням Михайла, а той навіть не підозрював що так зголоднів. Коли він їв Оля на нього дивилась та посміхалась, хоча згодом зрозуміла що манера в якій він наминає шаурму для неї бридка і вона на може на це дивитись, вона покинула будку і пішла посидіти під нічним небом. Сіла на місці їхнього знайомства, саме на тому ж ящику. Сіла та закурила люльку, так вона просиділа добрі пів години коли з будки почувся знак (відрижка) що гість наївся вона не поспішала йти до нього. А от коли почула знак (хропіння) що він заснув вона панічно побігла до будки. Відкривши двері вона побачила що він спить на єдиному матраці і трохи засмутила бо вона відчувала втому, але коли згадала що вона на роботі, то тихенько сплакнула по свою долю, подивилась на свій улюблений плакат з морським пейзажем та почала кришити салат. Оля часто зиркала на той плакат серед робочого дня, вона мріяла відвідати море, оселитись там і жити, і вже дивитись на море з вікна…
Ранок прийшов на здивування дуже швидко, проте гість не поспішав прокидатися, а Ольга в свою чергу дуже цьому раділа, хоча виду радості не подавала. О пів на восьму дівчина заходилась прибирати вчорашній розсіл, який вилляв Михайло, також помітила що м'ясо досі не позбиране. Вона дуже розлютилася коли побачила зламану мітлу, а так як скоро мав приїхати її начальник вона попрямувала до своєї колеги-сусідки, яка поруч з Ольжиною будкою продавала макарони. Прибігши до подруги вони ще довго розмовляли, за цей час Михайло встиг зібратися та піти додому. Коли Оля помітила що його нема, вона дуже засмутилась та розплакалась, вона була надто ображена та пригнічена щоб щось робити та казати. Тепер її серце остаточно розбилося… З думкою що це їй допоможе вона заходилась кришити салат і довго, довго солоні краплинки котилися з її очей.
Михайло йшов по вранішньому місту та ривками хапався за живіт, його мучили страшенні кольки. Він підійшов до фонтана з журавлем щоб поповнити рахунок та не зміг підійти до парубка який цим займається, покосився, та брикнувся на землю. Його мучив страшенний біль в шлунку, він так пролежав приблизно 12 хвилин, поки зрозумів що це не найкраще місце для відпочинку та поплентався далі. Решту ранку він провів читаючи вітрини газетних кіосків, він так часто робив. Грошей щоб купити пресу йому було шкода, то він перечитував вітрини газетних кіосків. Він ніколи не підбирав пресу на вулиці, ніколи не брав почитати у знайомих,а тільки так… він любив бути незалежним. Коли відкрився книжковий магазин він там теж проводив багато свого часу, в нього там була улюблена книга і він часто заходив туди почитати її. На радість ця книга була у всіх магазинах міста Хмельницького, отже він мандрував та читав по пару сторінок в різних магазинах, щоб у продавців не виникало підозри. Можна побитися об заклад, що якби навіть йому запропонував знайомий почитати цю книгу, яку він придбав раніше та вже встиг прочитати, то Михайло точно відмовився б. біль в шлунку помітно почав стихати коли він Михайло погладжував себе за читанням улюбленої книги. Він йшов по життю дуже широкими кроками та вирішив для себе що в житті гроші не головне, дійшов він до такого висновку завдяки книжці «місто де не ходять гроші» та пісні А. Пугачової « Не имей 100 рублей, а имей 100 друзей». Хлопець був дуже радий що знайшов собі таку знайому як Ольга, бо він зможе в любий момент поласувати шаурмою, але коли він згадував про нестерпний біль, то трохи насторожувався… проте старався проганяти від себе подібні думки та не псувати собі настрій.
Ще одного дня Михайло не хотів шаурми. Він подорожував містом, знайомився з новими людьми, проте він не був настільки дружним і вони як правило його завжди забували, а при наступній зустрічі і не намагались згадувати. Винятком з цих правил була Ольга, вона була дівчиною дуже емоційною, хоча всі емоцій вона переживала в середині своєї душі. Спочатку вона жалкувала за Михайлом, а вже пізніше почала ненавидіти що він так по-свинськи поступив. Погрожувала та клялася що при зустрічі з ними йому буде непереливки, тобто як мінімум вона в нього забере ти 48 гривні за з’їдену шаурму, а там далі вже буде видно. Михайло заснувши в себе вдома на канапі побачив дивний сон про який навіть згадувати не хотів, йому приснилось що на нього впало відро з чорною фарбою з другого поверху кінотеатру «Планета», він дуже перелякався та вишив миттю бігти до дзеркала перевірити чи все в порядку з волоссям, на щастя то був тільки сон. Михайло не на жарт перелякався, коли помітив що на його обличчі величезний міхур в формі серця!!! Він не знав де себе подіти, бігав по квартирі, налетів на швабру та зламав її. Оговтавшись від побаченого він згадав де дістав той злощасний міхур, згадав Ольгу. Хоча там не було що й згадувати, бо ті події були тільки вчора. Цього ж дня він вирішив зробити для себе грандіозний та дуже корисний похід до Ольги. Перед собою він поставив 2 мети:
Поласувати шаурмою;
Розказати Ользі про свій сон, який точно щось віщує стосовно неї, бо після того як він прокинувся, він помітив міхур.
Коли він прийшов до будки і побачив Ольгу він був дуже здивований, бо в її очах він не помітив вологу щастя та радості від того що її гість повернувся. Зайшовши до будки Ольга розлучено та байдуже на нього зиркнула, та спитала що йому потрібно. Він відповів що зголоднів та розповів свою історію. По ходу розмови він несподівано як і для себе так і для Олі зрозумів що без тями у неї закоханий. І навіть не закоханий, а просто відчуває що вона та що йому потрібна, може і кохання як такого нема, але можливо воно прийде з часом та ощасливить їх ще більше. Він розповів їй про свій сон, а про почуття не встиг сказати коли вона перепинила його та вказала на міхур. Михайло пояснив що плід її кохання, то серце яке вона йому подарувала, або можливо то його серце, яке так зачаровано б’ється в кохання що готове вискочити з грудей! А як відомо людина без серця жити не зможе, а воно в Михайла досить розумне, от і вирішило оселитися у нього на щоці щоб всім людям було видно що він закоханий так як тільки це можливо по максимуму. Дівчина терпляче вислухала розповіді закоханого та подивившись йому глибоко і вічі запустила виделкою в водяний міхур, який переливався жовтим та червоними кольорами на літньому сонці міста Хмельницького. Того дня Ольга в буквальному смислі зацідила виделкою Михайлові прямо в серце. Той схопився за грудну клітку та впав на коліна… Михайло тверезо усвідомлював що болить йому зовсім у іншому місці, але руки потягнулись схопитись за грудну клітку. Так він простояв на колінах хвилин зо 6 поки Ольга закручувала наступному покупцеві маленьку шаурму з подвійним сиром без огірків і гірчиці.
Вже почало смеркатися. На небі помітно кучкувалися чорні хмари ніби плануючи щось погане. Коли почався дощ Ольга раптово захотіла покурити та вийшла на двір. Вона під дощем пройшлася подивитись чи є ще її подруга на макаронах, розчарувавшись попленталась та сіла на ящику їхньої з Михайлом першої зустрічі. Вона сиділа та смакувала цигарку, яка невдовзі погасла. Відчула що біля неї примостився Михайло, який тихеньким кроками підкрався та присів. Вони сиділи обидва і не дивились один на одного. Йшов сильний дощ, проте шуму не було, просто було відчутно як капають на стікають крапельки по тілі. Михайло та Оля сиділи насупивши носа та плакали. Ніхто з них не підозрював що партнер теж плаче, кожен плакав на пару з дощем і ні з ким іншим. Вони так сиділи кожен з своїм розбитим серце,в кого воно в грудях, а в кого на щоці, один висновок що всі були побиті…