Зима. Така собі зима ніяка. Перша, коли отак з Тобою у серці. Не мерзнеш? Якщо вже прийшов не питаючись, не нарікай на опалення… Так як сніг цей лапатий. І де він взявся? Зі всіма глобально гарячими прогнозами накрив раптом не тільки голову. Так біло стало, аж сліпну. Куди не глянь – ніде не видно Тебе.
Час котиться собі, совгається, розважається… Бо що йому? Таких як я у нього тисячі, а може і мільйони. А таких як Ти, милий, у мене, скільки таких, га? Ти егоїст, Тобі одному там тісно, не те, щоб ми вдвох були, не те, щоб викликати підстави для безглуздих ревнощів, тобі це все таке непотрібне як і мені ті зірки зимні без Тебе.
Спогадів не стало зі снігом. Ти пахнеш літом. Ти…
Ну чому отакі от безглузді закони в того людства, розумно- начебто- мислячого? Якби воно раптом дізналося, що всі довколишні висновки – це несусвітня маячня та ілюзія, то зійшло би з розуму. Поважаю Енштейна за такі слова. Чимось ми з ним та й схожі…
Але все ж до чого я веду отой словесний потік, лінійний, стильовий чи стильний, яка, зрештою, різниця і кажіть про те, потім, що наука в ліс не заведе. Ну чого той сніг випав, як тільки я про це попросила, ну чому Ти не прийдеш, коли я благаю вже стільки, тільки Тебе побачила вперше і назавжди.
«Ну йди вже, йди, коли ще ми попрощалися, та й час Русанівський вже придумав про нас теперішньо-минулий, чи майбутній, чи до чого тут час? Хто зараз часом цікавиться? Забувся про свої обмеження, плюнув на свою людськість і пішов гойдатися на гойдалці, бо ти водночас і дитина, і людина, і часточка Божества. Так весело тобі, не рвуться нині хоча б гойдалки..
А музика, Боже, музика! Дихати без неї не можу, різні стилі, милі, хвилі, а все про тебе і про тебе.. І Бетховен, і Бурмака і останній штрих сонати. Тільки там, де тебе нема, тихо. Суцільний шум навколо ніби по приколу, бо так модно зараз, розумієш? Зомбуєш? Не знаєш…
Ти взагалі нічого не знаєш крім того, що Ти є. А де є, з ким є, тобі так все рівно, як і я… і хто я. І що ти і я – це так парадоксально, ніби часопросір ув одному. «Маячня» - скажуть люди, що теж мають дві руки, дві ноги і одну голову.
Я пишу-пишу, а сніг не топиться і не топиться. Бабуся каже, шо Різдвом пахне. Ох, Різдво, що зробиш ти з найдитиннішим святом цього разу? Цього першого разу, коли Ти вже маєш майже рік. Цікаво все-таки жити. Ти мій кольоровий. Такий білий-білий. Ні ти ні я не фізики, а знаємо про нашу веселку. Світи-світи, поки не стопився і став водою крізь призму сонця.