Так, знову. Повернулося те, що і не відходило.
Окаянна.
Смертельно ранена жалом твоєї надії.
Воскрес назавжди, а я не живу вільно, бо залежна від думок про тебе.
Не віддам. Не відпущу із мрій.
Це звісно ненормально. Ти надто складний, щоб я тебе так просто відпустила.
Тобі услід не дивитимусь, лише листопадово очі заплющую я…
І боюся розплющити, щоб не побачити того, що тебе нема.
Ти є!!!!!!
Це мене нема.
Я з тобою
Я не живу без тебе.
Ти забув, кинув, потоптав, все якнайжорстокіше і навіть не здогадуючись.
Я приїхала додому проти своєї волі, поїзд віз мене від тебе, риючи між нами щораз то більшу прірву, але не докопався до дна твого погляду, в якому я навіки втопилася.
Листочки обписані тобою.
Люди називають це любов»ю.
А я нидію світом, часом, простором, музикою…
Ми в одному місті і ходимо різними дорогами. Ти в будь-який момент можеш розірвати ту нить надії. А це єдине, що сполучає мене із життям.
В твоїх руках все і нічого не знаєш про те.
Біжу, кричу, ранюся до крові, до серця, до мазохізму, милий, божевілля днів і ночей, і ранків, і зранень.
Страшно. Я сильна. Я здорова. Я божевільна тільки.
Вітер і ти…
Вітер і ти…
Звуки. Пекельні струни гітари рвуть самотність – єдиний вид існування.
Мрії летять швидше за нас.
Куди, запитую? Там прірва!!!!!!!!!!
В агонії неподібній ні на що.
Лиш би заспокоїтись.
Але як це зробити, відтоді, як вже рік скоро буде, відколи ти мене катуєш тим, що я знаю – ТИ Є!!!!
Я мріяла про тебе, листи писала і палила, чекала і знала, прийдеш!!!
Прийшов.
Справді, повір, чесно –
Я НЕ ЗНАЛА, ЩО ТИ ПІДЕШ!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Нема сили тебе тримати.
Я не можу стояти, не те, щоб бігти за тобою.
Ти один. Але довкруг тебе так багато.
Я одна. Але довкруг мене нікому немає місця.
Рвати написане, пам»ять втратити, час зупинити, кинути серце в неіснуванння.
А воно вічне. Бог дав дарунок.
Дарунок, чи трунок – яка різниця?
Всі ми отруєні любов»ю.
….
Віч-на-віч.
Не йди, будь ласка.
Може, як засну…
Чуєш.
ДЕ ТИ???????????????????????????????????????????????????