Просковзує літо
МаріЯ — 31/12/2007 - 14:21
Конкурс: Чому листя жовтіє?
Просковзує літо…
Неминуче так, непомітно, крізь пальці простору, розчиняється у нас, забирає так багато спогадів і так мало залишає… Ти помічаєш це вже тоді, коли місто заметушилося зайняти своє місце на роботі, навчанні, ринки забиті шкільним приладдям, а сонце все більше розносить тужливу радіацію осені. Епідемія поспіху, щоби якнайшвидше закупитись, а то накриє зимним попелом – ти і не зчуєшся. А в кого хороша нюхова пам’ять, того ніздрі зразу вловлюють кадиловий запах бадильного диму.
Так хочеться скуштувати вареної кукурудзи, а тут бабуся каже, що вона вже давно переспіла. Як? Коли? Чому?
А на твоєму квітнику знову багато бур’яну, який ціле літо половся-не виполовся. Айстри-зірки зацвіли…
Тужлива та мелодія осені, яка передчасно ступає на поріг. Боже, але яка красива! Зливаєшся з природою і через смуток ніби виростаєш. Усвідомлюєш. Нарешті розумієш. Ось воно: те відчуття, яке ти влітку пристрасно називала палким коханням. Спалило сонце твої мрії і ти закутуєш їх у пальто, щоби не вимерзли рештки. На друге літо буду розумніша. А попереду ще довга осінь-зима-весна… Лиш би встигнути купити теплого взуття, щоб не вгрузнути в болото. А влітку босі ноги так вільно впивались ранньою росою ніжного кохання.
Ах та осінь! Якби тебе позбавити стількох клопотів і стресів, що ти , як жорстока реалістка, завжди приносиш! Купалась би в морі жовтого листя, сплітала віночки з багряниці і пускала б за холодною водою. Простудила би своє кохання і не мішало воно мирно працювати і чекати літа. А так…
Куди я без тебе?
«Вернись із спогадів!» - не вернешся. Віднесло тебе стрімкою водою часу. Забрало до крапелини кожен погляд, кожен порух, кожен шурхіт Твоїх вуст. Лиш на дні мого серця твої пальці далі перебирають клавіші Шопена, а срібна роса знов чомусь блиститься на очах моїх….
Заплющую очі і страшно. Не тому, що темно. Крізь повіки ти мандруєш у мої сни і даруєш колючі троянди надії. Навіщо, коли знаю, коли, прокинувшись, я зрозумію, що це всього-на-всього сни. Уява підсвідомості, де ти навічно зі мною, де я навічно закохана у найкрасивішого юнака планети і ця симпатія чи не вперше в житті взаємна.
Хто сказав, що мріяти корисно? Біль від розчарування не збудовує. Особливо від розчарування у собі…
Я втомилась боротися з Тобою. Одна на полі смиренна, що заплуталась у павутину Твоїх снів і не вмію Тебе розлюбити.
А ти не знаєш. І я вже не хочу знати: де ти, хто ти, навіщо так безвідповідально приручив мене… Живи собі. Але мого серця не торкай! Не рани ні поглядом, ні спогадом, ні порухом. Милий…
Отак щодня… Слово за словом – сплітаю вервичку моєї любові. Не знаю, що буде далі. Тільки час вже не летить, а повільно крає клаптики мого життя без Тебе і водночас у Тобі і так далі…