Кінець епілогу
Erla — 24/11/2008 - 15:19
Я бачу кров свою
Тече по венах тихо
Я чую серця стук
Живе воно іще
Я відчуваю смак.
Я дихаю
Не мрію
Шкарлупа тріснула
Життя стікає так
А пісня лиється
Дзвінким стрімким потоком
А ночі довжаться
Зима вже.. як не як
І сонце світиться
Під теплим льодом
Але не бачу я як звір в барлогу ліг..
Чуття пронизує мене
Прозора маска
З лицем зростатися бажає над усе…
Галактика моя повільно гасне..
Тривожні ноти?
Епілогів крик
У вирії птахи..
Там буде дуже тепло
І сонячно там буде.. де вони
Замерзну тут.. Воскресну..
Ні.. Напевно не вернусь..
Пришестя – не моє..
І не вина моя..
Закінчилась весна..
Минуло тепле літо
Спотворилася тінь минулих днів…
Забулася краса..
Згнило в потворах світу.. обличчя..
Що ілюзія дала
Кінець роману.. повісті.. верлібру..
Рядок останній..
І рука тремтить….
Рука тремтить.. напівпрозорим світлом..
Все. Дата. Підпис. Прочитала.. і пішла.