Чому листя жовтіє...Чому в*яне і, танцюючи у мряці....під шум вітру помирає...вбиваючи останні надії...
Така слабка була в нас віра...Так мало мрій...І так багато болю...Так часто йшли дощі...і зливи змивали всі враження...робили не чіткими розгублені освідчення...І почуття...Розмиті лишаючи спогади, зникало між листям...таким чарівним...жовтим...наше щастя...
...А ми мовчали...Ми нічого не робили...Ми просто танцювали...вальс...Шукали небо у калюжах...Шукали радість у шелесті кленів...Порятунок знаходили в сльозах...Ховали правду тумани...
...на зболілі рани лягало листя від страждань пожовкле...
...вже ледь живі...ще повні віри сподівання добивала злива...
...І лиш гітара десь плакала тихо...
О Боже...на які крайнощі ми йшли...вважаючи, що ще можливо...давно зів*ялі квіти воскресити...що, давно вже мертві почуття, таки зможуть далі жити...
...але ж любов така утомлена була вже...
...так важко дихала усмішка на губах твоїх...що, невдало підбираючи слова, зніяковіло ловили сльози дощу і ночі...
...Ховала очі...що повні були аж по-вінця зневірою...
...і так чекала, коли станні вдарять дзвони...коли так гучно пролунає останній їхній подих...розбившись об калюжу...Коли вже осінь впаде на коліна і скаже, що кінець вже...
...з останніх сил боролось листя...тримаючись дерев...
...та вітер рвав шматками душу...до танцю гнав...
...не знав...що це останній наш і їхній танець...
- Чому листя жовтіє?...ти не розуміла...
- Занадто виснажило все...гітара шепотіла...