Аналіз крові
Диво... — 23/10/2008 - 19:31
Збірка: Історія хвороби
Заплющити очі. Відчути – що нічого нема. Немає тебе. І ніхто про тебе не знає, і тому тебе нема. Тебе нема – і це нормально. Але ти це відчуваєш. І можеш навіть контролювати.
Якщо заплющити очі – то ти є. Якщо випити снодійне – то ти є. Якщо тебе нема – це набагато приємніше. Бо ти можеш кожною клітинкою вдихати пустку, бо ж і клітинки нема!
Перший крок – сентиментальність. Безтямно-огидна, нарцисова, гірка, мов долька грейпфруту. Сентиментальність при свічках, удвох. Тільки ти і твоє заржавіле alter-ego, від якого вже всі втомились. Яку всі люблять, бо ж ненавидіти його зарано. Потім... коли ти ще більше відокремишся від нього, ти зречешся... тоді і тебе зречуться. І гіркий туман просмалить кахель душі, як дим спаленого листя... і листів.
-тебе нема-
- Я зіп’юся, - сказав хірург. А мені було страшно. Йому можна. Це його наслідок. А мені – ні!
- Я зіп’юся.
Хірург і шахтар ледве порозуміються. І зіп’ються. А я ... буду епатувати їхні образи крізь себе... і я... мене немає...
Другий крок.
Усмішка.
Завжди усміхайся. Це корисно. Коли люди думають, що ти щасливий – то для них тебе нема. У кожного свої апокаліпсиси, і вони кинуть камінь у щасливчика... або? Не помітять його.
В мене кинули камінь.
Я посміхаюся =>
Для вас. Мене. Нема.
... і ніколи не було...