Смуток
Ihor Zubrytskyi — 5/10/2007 - 17:28
Збірка: Стани душі
Білий туман, пан смутку і печалі,
Спустився в душу, не змушу його зникнуть.
Сіра пелена розплилась думками, краями незвіданими.
Далеко не треба за цим ходить, приходить смуток сам.
Життя на своїх крилах його приносить, голосить на всіх дорогах.
Журби чари в полон захопили, бранку-думку, голубку білу.
Світ тоді ніякий, проклятий і непотрібний.
Навіщо в такому світі жити, вбити себе простіше.
І саме оця простота смерті й насторожує, породжує бажання жити,
Бо розумієш, мрієш що ще багато чого не зроблено,
Що скільки часу ж можна через дурницю втратити, стратити усе,
І повертаєшся до праці яка набирає сенсу, сну тяжкого що зветься життя.