ЗВЕРНЕННЯ ГОТІВ ДО ПАТРІОТІВ
CHUCK — 18/09/2008 - 21:02
Сумні всі тіні й силуети. Ти чуєш? плачуть, сльози ллють
Похмурі траурні карети, словами вбиту Суть везуть
Убито суть словами
Труну пошаною накрито і люд не без хреста й вінків
На славу гріб дубовий збито й забито наглухо покрів
Вже Суть кладуть до ями
У чорному - мужі і жони, складають сліз скупу офіру
Смертельний сум зливають дзвони, могильний запах, звук кадила
Воронами рясніють крони, дубів столітніх,
На дубах круки й ворони, знову дзвони
Примари змучених людей, в гурмі самітніх Б’ють поклони
Свічок безрадний вогник вкрили - Руки-крила! Руки-крила!
Усіх гойдає в такт кадилу, смерті сила! Зріє злива!
Земля вдягнула одіж сіру, землю вмила…
Жалоба, плач і лемент старих людей
Зловіщий вітру регіт, сльози дітей
Дитячі очі плачуть, Дитячі очі бачать:
Пастух приблуд свій знак здіймає, блаженно сходить на амвон
Псалмом до стада промовляє, снує словами дивний сон…
Винить здорових і багатих, прогрішенням картає знатних
Й заразом…
В смиренні стан схиляє натовп, обтяжений новим гріхом
І кожен ставши власним катом, бичує тіло батогом
Розпач, страх, духу крах
Темінь, жах, тіла прах
Смерть! Смерть! Сме-е-е-е-ерть!
О Боже дай свій глас небесний, повідай ницому рабу
Чи не на марно смерть тілесна? Чи після мук у рай піду?
Чи після смерті знов воскресну? Чи в вічну темінь не впаду?
Розпач, страх, духу крах
Темінь, жах, тіла прах
Смерть! Смерть! Сме-е-е-е-ерть!
Хіба не бачиш і не чуєш? Спасіння поруч тільки вір
І співчуття й любов відчуєш, у Богові спасіння
Він…
Убогих духом утішає, забутих світом обіймає,
Цілує, пестить, пригортає, своє святеє тіло крає
Своєю ж кров’ю поливає, годує щедро й напуває
Всіх хто приймає Божую любов
Всім спраглим щедро простягає в поживу плоть і кров
Без вдячності і плати, знову, знов і знов!..
Блаженство і любов…
Немов наситились і впилися
Сповнилися ідилія і спокій – духу сон
Словам не зрозумілим свій поклон
Віддали сміло діти світу й світла
І чуть як звідти звідки темний вітер
В тривозі застогнало, загриміло, загуло
Першопричини древнє джерело
Це спрагле лоно матері не пещене давно, просило сили
Ми ж…
Осрамлені обм’яклим тілом й безсилим порухом рамен
Безоким поглядом зотлілим, знебарвили красу знамен утіхи й сміху
Й думкою закам’яніли, забули Суть своїх імен навіки
Забули хто ми й звідки, тільки зрідка ниють рани древніх воєн
Спомин про предків славних й запах волі
Самі ж у рибних сітях мов каліки - в’язні долі злої
Гої-ї-ї-ї-ї-ї-ї-ї-ї
І горни мідні не зовуть, до бою смертного, до зброї
Убили сили власну суть, обдурені самі собою
І суть словами поросла немов травою
Ще вчора честі повні вої, волосся рвуть і сльози льють
Брехнею впившись наче гноєм
Де ж ділась вовча ваша лють?
Гої-ї-ї-ї-ї-ї-ї-ї-ї!!!!
Слабкий радіє, сильний плаче І потирає руки зло
Усе живе, палке, гаряче, змело, знесилило, звело – Воно!
Зло-о-о-о-о-о!!!
Розпач, страх, духу крах
Темінь, жах, тіла прах
Смерть! Смерть! Сме-е-е-е-ерть!
Що це є Смерть?…
Великий спокій
Потреб відсутність і причин
Самообман, відсутність змін
Пустоти двох гнилих очниць
Безгуба посмішка десниць
Могильний камінь, обеліск
Тьми колискова, свічки віск…
Розпач, страх, духу крах
Темінь, жах, тіла прах
Смерть! Смерть! Сме-е-е-е-ерть!
Немов світає?
Обрій, розпалив багаття у своїй кузні
Повільно роздуває небесні міхи – плавить золото
Золото Сонця
Старі, вицвілі, приспущені хоругви осиротіло пестять землю
багровим шовком, прокинувшись від дотику теплого південного вітру.
AWE! AWE! AWE!
Прийшов священний ранок і огрів, залоскотав своїм променем самотнє тіло стомленої безпліддям землі. Проник в її нутро. Зачав нову надію.
І новий день гряде Невже надія є? Надія є!!!
...Та ні, кругом темніє!
Громами грізно небо б’є, знов хмара сонце затуляє
Із хмари злива знову ллє і голос з неба промовляє
НІ-і-і-і-і!
Нема!!! Нема її!
Поламаним, знівеченим, не вмитим
Не вкритим тілом білим вбитого героя
Змія-Надія знову трупом впала й знов гниє
Їй не віддали біль і смерть своє.