Любов (я, знову я і вона)
Ihor Zubrytskyi — 28/11/2007 - 23:15
Збірка: Оповідання
«Привіт. Це знову я - твій добродушний двійник. Шукаю твоєї прихильності. Що ти не розказав мені вчора? Де був і що робив? Коли я спав ти знову тинявся без діла містом? Говорив же тобі - це шкідливо: будеш знати надто багато людей, потім знудьгуєшся на самоті! Ти що, ніколи не знав цього? Світ стає все тісніший і тісніший, а ти - все більший і більший. Аж поки не доростеш до розмірів світу… принаймні в своїй дурості і надмірі досвіду… Ти хочеш мати надто багато досвіду? Що принесе завтрашній ранок? Хочеш це знати? Ти ж хочеш… Досвід, от хто розкаже що буде завтра. Він багато зможе тобі розпатякати. Збере безліч понять і зварганить з них свою кашу, а потім ще й нагодує тебе нею. Подобається? Не думаю!»
Я ліг на ліжко.
«Привіт. Ти вже здогадався – це знову я. Ти дзвонив? Як не дзвонив? Боїшся бути нав’язливим? А який ти? Хто ти? Не слухаєш мене , а я ж добре говорю: був би слухняним як ягнятко, то може б і вийшло щось путнє, а то літаєш десь, у щось віриш, чогось хочеш. Не бажай, не думай, світ повен страждань (говорять буддисти), цікаво чому ж вони не покінчать життя самогубством? Ні ж бо, їм до снаги - втікати. Втікай же і ти! Кому потрібна в сучасному світі любов, усім потрібен секс. Учора шестирічна дівчинка призналася тобі, що хлопчик із садочка назвав її «сексувальною» і що ж ти хочеш після цього? У тебе шизофренія, тобі треба вколоти пів літри антибіотиків, щоб мозок перетворився на гриб, атомний, після вибуху…»
Я встав і пішов до ванни.
«Привіт, грибочку мій любий. Як тобі подобається твоє відображення? Красень? Не думаю. Та ти ж глянь на себе... Букви, літери, знаки, вони переслідують тебе і навіть, коли ти дивишся в дзеркало ти ж бачиш там асоціації, бачиш героїв чужих думок, книжок. Вони всі пройшли через тебе. Чого вони шукали? Що знайшли? Ти залишився собою, чи ними? Чому ти не пішов з ними, коли я тобі говорив, так було б краще для нас обох. Тобі б присудили діагноз, а я зміг би з’являтися частіше. Ми би здружилися, стали б справжніми братами. Чому ти не говориш зі мною? Соромишся? Не треба, нас же ніхто не почує. Я буду шепотіти… Кімната ж порожня, ззовні ти один, та всередині нас двоє. Ти знаєш. Тут уже нікуди не сховаєшся. Я з тобою»
Я повернувся до кімнати і тут з’явилася вона.
— Чому тебе так довго не було? Я знудьгувався. Мене інколи відвідувала самотність, та нам не було що сказати один одному. Ще зі мною говорить моє енне я, але він не бажає відповідей, він лише ставить розумні запитання і висуває безглузді докори. Де ти була?
— Гуляла.
— Чому ж мене не покликала?
— Мені і самій добре було.
— А тебе ніколи не хвилювало, як мені без тебе? Ти приходиш, коли хочеш і так само йдеш. Я навіть з впевненістю не можу сказати чи є ти. Про тебе мої губи відмовляються говорити.
— А ти не говори, слів замало.
Ми лягли на ліжко. Тепер нас було троє: Я, Він і Любов.