Після заходу сонця ти вийдеш на вулицю,
твої очі холодні і безмовні уста.
Тільки небе назустріч тобі нахмуриться
і кивне непривітно самота.

Ти гуляла у Римі іще при патриціях,
розливала на оргіях кров і вино.
Проклинала тебе пресвята інквізиція,
а ти вижила все одно.

Ти ішла крізь віки по знівечених трупах,
кароока Венера із роду Вовків.
Твоє серце безжальне у шрамах і струпах, -
то сліди від кілків.

Вони кажуть, що ти - тільки казка готична...
Вже дітей не лякають твої імена.
Але ти - вічно юна і просто вічна,
повертатимешся у снах.

Трохи втомлена, але ще й досі нескорена,
невразлива для насмішок і для погроз...
От така-от серйозна вампірська історія,
непочута всерйоз...