…Червоні суходільні кораблики – не паперові і не з дерева, на ногах його. Не знали ніколи причалів і прибоїв морських берегових. Справжні і з заліза. До того ще й ідеально обтічні. У них навіть була спільна назва, одна на двох:”КТАТАТ”. І слід по собі залишали також один на двох. З труб їхніх(загальна кількість труб дорівнювала шість(по три на кожне судно)) підіймався густий дим. Це був дим з трубок капітанів. Підіймався і різко падав назад до труб. Ця процедура повторювалася безкінечно. Кораблики з відкритими навстіж кінгстонами. Захід необхідний попереджувальний і марний. Мабуть, щоб в разі самоліквідації не перейматися упереджено даремно ще й цим. Без води завжди курс їхній. В кормовій частині оберталися величезні гвинти. Вимірників з десять в діаметрі. До того ж вони невимовно вимагали час від часу зрошувати себе рідиною. Хоча цього ніхто ніколи не робив і не думав робити, і не міг. Всім було байдуже або не вистачало часу. На палубах метушилися матроси в картатих капелюхах з крисами і кричали лайливі слова скоромовками та робили вигляд якоїсь роботи. Тобто про всяк випадок встановлювали і відразу знімали щогли і вітрильця на рятівні шлюпки. Та ще копали одне одного під зади для розваги. На верхній палубі все оце, бо більше ніде зовсім. Та прислухалися до пострілів гармат, що безперестанку салютували. Гармати були невеличкі. Навіть зовсім малі. Точніше крихітні. Вони знаходилися на самих кінчиках носів корабликів. А салюти були чорного кольору, бо в честь Бабуні придумані. Біля гармат знаходилися по два вдавано пригнічені матроси, святково одягнені в ідеально білі мундирчики(призначені виключно для урочистостей). Один матрос обов’язково був гідрофільним, а інший(з пари) – гідрофобним. Для рівноваги несумісності. Вони наспівували сумну і безкінечну пісеньку:
-…Бухта. Гавань. Якорі.
Штиль. Шторм.
Морська вода.
А-а-а-а-а-а-а!!!
Все зникло.
Ніби і не було.
Ні бухти. Ні гавані.
Ні якорів.
Ні морської води.
И-и-и-и-и-и-и!!!
Куди?
Куди ми? Куди?!!!
И - и - и - и - и - и - и!!!
Цунамі, потоп – без води.
И - и - и - и - и - и - и!!!
Де вода?
А-а-а-а-а-а-а!

Кораблики являли собою суцільні шматки заліза. Про це знав тільки сам Дідок. Кораблики – по формі, а по змісту – черевики бо всередині корабликів знаходилися ноги. Добре хоч не чиїсь, а діда Дідка. Термінова евакуація, на випадок аварійного зіткнення корабликів, не давала всій команді спокою. Капітани в цей час вели неквапливі несвітські розмови в кают-компаніях з самими собою. В перервах медитували та покурювали трубки з льоду замороженого керосину. В трубки тепер був забитий звичайні речі в перемішку з залишками дусту із торби Дідка. Капітани курили і випускали у навколишнє їдкий і солодкий дим свавілля свободи. Попивали маленькими ковтками з сумчастих пляшок(у сумках пляшок знаходилися маленькі недоношені пляшки. Зовсім маленькі. З них ще неможливо пити. Вони росли і набиралися об’єму) напій – не фільтровану пісчану воду алкогольну. Добре, що вода в пляшках могла не закінчуватися. Це забезпечувало постійну зайнятість капітанів і підтримка їх в стані алкогольного комфорту. А три вимірники тому зголосилися скурювати все, що потрапить їм до рук чи ніг, вух чи ще кудись. Все, що більш-менш курилося без хворобливої пирхоти в горлі. Все, що знаходилося в кают-компаніях. Навіть свій одяг і волосся. Все, що забреде в голову і випаде у вигляді опадів на свідомість. А ще вони принципово не виходили на капітанські містки, провокуючи анархію серед матросів на своїх червоних корабликах. Це було подекуди схожим на пафосну манію, але не величі. Недавній саботаж наказів – триматися чітко означеного курсу, давався в знаки. Капітани надмірно не зашорювали себе реальним непорозумінням з командами. Все тому, що дуст не постійно потрапляв в їхні трубки через прочинені ілюмінатори. Бо труїв Дідок шкідників не постійно і рештки отрути, які обсипалися з рослинки в перемішку з шкідниками не повсякчас дарували незабутню насолоду примхливим капітанам. Тому їм доводилося курити навіть слова, що потрапляли в зону прослуховування, не зважаючи на гігієну куріння та згадувати справжніх конопляних скиртов’язів. Попри все умовні мапи Дідка, які лежали на підлогах кают-компаній залишалися – табу для скурювання. Капітани не наважувалися їх курити. Скурити їх означало збитися назавжди з курсу і потрапити в зону впливу Бабуні. Допомагали м’які флюгери в вигляді хобота слона. Вони зажди були в одному й тому ж положенні і показували напрямок руху вакууму. Хоча іноді їх навмисне знімали для дезорієнтації капітанів. Хоча на них це не справляло враження і не викликало належної відповідної реакції. Зовсім кепські справи…Каземат довічний означений невідомістю замкненого кола. Точніше і правильніше не кола, а ідеального багатокутника. Та ще час від часу кораблики гуділи дуже голосно гудками, як справжні гігантські пароплави, омайбутнюючи реальність…