Через ріки і моря, простягається земля,
тягнеться вона в нікуди,
але всюди люди, люди,
одинкакові чи ні, не пізнати це мені.

Ми сьогодні, ми учора, людства дикая потвора.
Завтра буде… може й ні,
ріки крові на війні.
А за віщо, всі ж ідеї, потонули вже у глеї.

Й знову в мозку щось з’явилось, дивно що ще не убилось,
що це? Думка. Та невже,
"Не чекав я тут тебе".
Раз з’явилась – не мовчи, пустоту в мені провчи.