Останнім сніданком моїм була осінь,
а потім я вмер у калюжі брудній,
обдовбаний, злий і голодний, і босий,
відвертались прохожі від мене усі.

Кожен день, кожна мить – прожиті намарно,
я продав все що мав, що не мав – те украв.
Прокурив і пропив все життя молоде,
а тепер вже старий і пора відійти.

Крики болю, розпуки – застрягли у горлі,
та й навіщо кричати, іншим рай руйнувати,
я минула троянда, що засохла в саду,
б’є годинник вже час, я відійду.