Сушу рушник над вогнищем із глиці.
Собачий холод! Та й собака я.
Піду втоплюся з горя у криниці,
а то набридла доля вже моя.
Женуть зі всіх хатів мене ногою,
а інколи і палкою почешуть спину,
а у курник не влізти головою,
де ж жити можна у таку руїну.

А ще недавно було це зі мною,
сусідський Рекс, підбуль, щоб йому грець,
забрав смачнющу кістку й став стіною –
він відбирати й жерти є митець.
Тож я голодний, злий й холодний,
хтось запалив вогнищЕ з глиці, ну й димок,
а мій рушник подібним є на хвою,
еех, чую раю вже собачого свисток.