Туман, мов каша з молоком
Зійшов в долину й розчинився,
Густий, синявий купол-сон
Над моїм містом нахилився.

Дерев мережане гілля
На небі в’ється візерунком,
І вкрита чорная рілля
Сріблястим інія серпанком.

Жовтавий місяць, мокрий сніг,
Лапаті ватяні сніжинки,
Розбите у калюж воді
Свинцеве небо, що рида без впинку.

Бузковий вечір спокоєм ярить,
І дня холодний оксамит зникає,
Мій кіт так лоскотно мурчить,
І я мабуть, тебе уже кохаю.