В одному затишному кублі, що розташоване в глибині підстаркуватого соснового лісу, жила собі звичайна сім’я єнотів. Звичайна мама, звичайний тато та маленька, проте загалом звичайна, доня – Крапочка.
І час вони проводили, як всі нормальні єноти: звичайно. Тато цілими днями лагодив двері та вікна, мама займалася всім решту господарством: пекла, шкварила, прала, прасувала, білила, штопала, сіяла, збирала, ну і звісно ще багато чого, а Крапочка щовечора виламувала двері та била вікна, бо була у неї хронічна клаустрофобія. Спершу батьки намагалися якось дати з тим раду: сварили дочку, виставляли її на свіже повітря у надії, що вона схаменеться, наймали Сома-психіятра і врешті-решт пробували не ремонтувати вікон та дверей. Але не допомагало: по-перше хвороба посилювалась, а по-друге тоді ж тату не було чим зайнятись. В результаті сім'я повернулася до своїх звичних справ, прийнявши дійсність як щось належне і до того ж неминуче.

Наближався День Смугастих Звірів, і цього року черга запрошувати всіх до себе припала на єнотів. Мама без упину метушилась, щоб встигнути закінчити всі приготування до першої зірки. Тато теж квапився: напередодні Крапочка відрила десь великого заступа і потрощила одразу три вікна. Ех, ну і дзенькоту було!
І яке здивування чигало на господиню, коли вона помітила, що у них немає маку та згадала, шо ше нікого й не запросили, а вже рихтуються і чекають. А що ж то за свято без пундиків з маком, скажіть на милість? Ну, та й без гостей якось невесело буде. Господиня впала у відчай, тут і без того гори справ, чоловік оно який зайнятий…і враз їй на думку спала Крапочка.
- Доню, збігай-но до сусідки і попроси маку до пундиків. Тільки не барись. А, ще, згадала! Там – по дорозі запроси Смугастих друзів. І щоб одразу гайда додому.
- Ну, звичайно!
Сказано – зроблено. Крапочка хутенько накинула шалика і помчала у протилежному від потрібного напрямку.
На очі їй одразу потрапила зебра. Радості Крапочки не було меж:
- О, ти смугаста! – Загукала вона і лише тоді їй у голові промайнуло, що за правилами хорошого тону треба «викати» і починати бесіду із привітання. Судячи із зебриного виразу фізіономії, її сповнювали подібні думки.
- Так, дитинко. Це моя особливість. Таке дано далеко не кожному і…
- Я запрошую Вас на свято смугастих звірів! – Поспішило якнайввічливіше виразитись імпульсивне маля.
- Дуже дякую, але перебивати негарно.
- І Доброго Вам…Ви сказали перебивати? – Крапочка аж засяяла на радощах, що вони нарешті знайшли спільну мову. - Кому, що і чим перебивати?
- Мою промову, - зебра ще хотіла сказати "своїм базіканням", та вирішила, що наразі годі із Крапочки уроків етикету, вона і так забагато навчила її безплатно як на один день.
- А Ви бува не маєте маку?
Але у зебри, як на зло, маку не знайшлось. Вона лише покрутила головою, пощільніше закрила вміст свого візка і пішла далі, шурупаючи, що б то вдягнути на свято.
- І переказуйте всім, кого зустрінете…- намарно гукала Крапочка їй навздогін.
Єнотеня довго-предовго йшло і вже геть втратило надію знайти ту трикляту сусідку, як ось надибало Шакала. Він сидів на березі, звісивши ноги над закрижанілою річкою і курив кальян.
- У мене до тебе лише два питання, - діловито розпочала Крапочка. - Перше: ти смугастий?
- Ну, це залежить з якого боку подивитися. - Крапочка ввійшла у стан легкого офігізму. - А друге?
- У тебе немає маку?
- Тю, дурненька. Нащо він тобі? Візьми краще це попробуй. – Шакал простягнув до неї шланг.
- Я б з радістю, та якщо пундики залишаться без маку, мама мене приб’є.
- Слухай, а може у вуйни камбали є? Пішли спитаємо.
Шакал відставив кальян і скочив на лід. Коли обидвоє добралися до середини, він постукав по річці і сів чекати відповіді. Не пройшло і півгодини, як з того боку криги почергово почали з'являтись вилупкуваті вирла камбали. Шакал довго махав руками, пояснюючи всю суть справи, а тоді отримав ну майже телеграфну відповідь у вигляді потрійного удару хвостом об лід, що означала наступне: "Маком не цікавлюся, святами на мою честь теж. Прошу не турбувати без поважних причин." Після чого рибина глипнула востаннє і зникла у брудній безодні.

Надворі починало смеркати.
- Тепер можна і покурити. – Крапочка меланхолійно втягнула димок. – Це що, ароматичні палички? Звар’ював!
- Та ні, це так, інгаляція із ефірної олії.
Крапочка скривилась цитриновим кривом:
- Невже сосна?
- Ага.
Крапочка пхикнула:
- Та ну їх, ті пундики, ходімо веселитися! Смаколиків все-одно буде до біди. А може тато вже й шибки повставляв…

Fabula Veridicus

12.01.2006